Нотатник

Я випірнула на поверхню з метро і наткнулася на нього: стояв з великим букетом білих троянд, якимось пакетом і широко, але ніякого усміхався. Був уже пізній вечір, і біляметрів’я погано освітлювалося смугами світла ліхтарів, у якому мерехтів рідкий сніг. – Це вам, – простягнув мені букет. – Я купив прокладки, ходімо додому, я швидко все заміню. – Ходімо, – що ще залишалося сказати мені? Ми зналися давно, але вчорашнє запрошення в кіно стало несподіваним і невчасним. – Не можу, у мене крапле з краника на кухні, і це мене дратує, – якусь геть беззмістовну відповідь дала я, втомлена за вихідні постукуванням крапель об умивальник. – Хочете, я зараз прийду і все полагоджу? – написав він. – Хочу, – ляпнула я, не подумавши, мов ображена дитина. Отак у неділю о десятій вечора я впустила у свій дім малознайомого чоловіка з надією, що він врятує мій маленький світ від набридливих звуків і нераціонального використання води. – Я зараз нічого не можу вдіяти, – урешт...

Це був якийсь страшенно нетиповий ранок. Він прокинувся в такому нетиповому для себе доброму гуморі і, здається, навіть мугикав щось під ніс. Обіймав мене, турботливо ляскав по попі і повсякчас брався цілувати. Він зовсім нетипово не сказав ні слова, що я довго сиджу у ванній, і ще більш нетипово і не писнув, коли я на кухні увімкнула гарячу воду, а в нього в душі пішла холодна. Він зовсім нетипово тримав мене за руку і геть не поспішав, проходячи повз консьєржа, навіть не намагаючись вибігти вперед й зробити вигляд, що я не з ним. «Може, каву?» – геть нетипово запропонував він, зупиняючи машину біля придорожнього кафе. І зовсім нетипово смакував напій і ніжився на сонечку. Він висадив мене біля дому і на прощання так нетипово дивився мені в очі, ніжно, ласкаво і любляче, і тепло поцілував у губи. «Невже? – міркувала вдома я. – Невже в нього нарешті прорізалась любов до мене, і він не боїться її показувати?» О пів на одинадцяту я зателефонувала йому: «Любим...

Мій дім наче спорожнів без тебе. На столі ще склянка, з якої ти пив воду, перед тим сором’язливо перепитавши: можна? У холодильнику ще хліб. Я думала, ти доїв його із супом. А ні, ще шматок лишився. І яблука. Коли ти їх приніс? Тиждень, два тому? Лежать. У ванній, здається, досі вологий твій рушник. І зелений скраб на умивальнику. Ніколи не чула, щоб його так називали, тільки ти. Ще вішалка, на яку ти так ніколи й не повісив свій піджак, бо приходив і кидав його на руль велосипеда. Так от, он пустує той велосипед. Ще скручена білизна в маки лежить в кутку – непоправна. Напевно, зберігає запах твій. Я просто вже давно не чую запахів ніяких. Рятує. Гребінець, недбало кинутий, який чесав твоє волосся. Біля вікна так і перевернута орхідея: налякав, коли я розсувала штори. Недогарки свічок: востаннє розпалював їх ти, а не викинула я. Телефон на ліжку, де живуть десятки спільних фотографій. Знов кухня. Стіл. І квіти, обрані тобою, вже тиж...

– А звідки ви знаєте Дениса К., якщо не секрет? – Знайомий звернувся до мене з неочікуваним питанням у Facebook . – З Facebook , – відповіла я. – Він якось додався до мене в друзі, потім написав, ну і зав'язалося спілкування. А що? – Просто він мені видався цікавим аналітиком плюс франкофонів у нас в експертному середовищі замало . – До речі, дякую, що нагадали про нього, якраз обіцяла скинути йому деякі фото і забула. Я зайшла в пошук, щоб знайти його сторінку: результатів нема – дивився на мене порожній екран. Хм. Зайшла в список своїх друзів – результатів нема. Знайшла наш діалог у месенджері: ви не маєте можливості коментувати цю бесіду. Вирішила пошукати його серед підписників в Instagram : результатів не виявлено. – А скиньте - но мені посилання на сторінку Дениса, щось не можу знайти його, – врешті написала Знайомому. Отримане посилання відкрилося, але за ним біліла порожнеча: вибачте, цей матеріал зараз недоступний. – Уявляєте, він забанив мене? ...

Кілька тижнів тому моя знайома Марія Процюк залишила настільки захопливий відгук на книгу «Викинь мотлох із життя», що я не втрималася і теж замовила собі таку. Проковтнула її за один великодній день. І, напевно, це неспроста. Учора перше, що я зробила, повернувшись додому, переглянула свою коробку з дитячим спогадами – різними дрібничками, які я для себе визначила пам'ятними. Там були старі листи, листівки, паперова лялька Анна-Марія з гардеробом, малюнки, зошити із творами з української літератури, аудіозаписи з фольклорної практики і т. д. Так само там були якісь блокноти, етикетки, які я колись колекціонувала, ще щось, що мало для мене значення, коли я збирала цю коробку, і геть втратило його сьогодні. Я задумалася над здатністю речей мати свою цінність і з часом її губити. Зараз я б з легкістю позбулася половини вмісту цієї коробки. І якраз доречною виявилася замовлена книга Марі Кондо «Викинь мотлох із життя! Мистецтво прибирання, яке змінить вас назавжди», яка чекала...

З величезних бокалів за величезним столом на величезній кухні величезної двоярусної корпоративної квартири ми з Наталі пили вино. І говорили про хлопців. А про що ще можуть говорити юні 23-річні дами в п'ятничний вечір? То був час, коли все здавалося просто: просто вийти з дому в гості в спортивному костюмі і просто всю ніч пити вино і говорити про хлопців. – Слухай, у мене ж кандмінімум за два тижні, з філософії, – раптом згадалося мені. – І? – як і зазвичай, доволі лаконічною була Наталі. – Треба готуватися, щоб не так, як при вступі до аспірантури. Мені тоді страшенно пощастило: усі три питання я знала. А питань, які я знала, було значно менше, ніж тих, які не знала. – Ну значить, підготуєшся. – Значить, підготуюся, – резюмувала я. Чому я тоді не була готова до екзамену? Через хлопця, чого ж іще. Я залишила підготовку на вихідні, щоб у прискореному режимі одним махом пройти всі питання і скласти іспит, поки клаптики відповідей не вивітрилися з голови. В...

Заняття 2 7 грудня 2017 року «Якби я знову став/ла підлітком?» 1. Знайомство Будь ласка, об’єднайтеся в пари. Розкажіть один одному, яким ви уявляли себе, наприклад, у шістнадцятирічному віці. І що в результаті з цих думок утілилося в життя? 2. Відгадай історію зірки У вас аркуші паперу з п’ятьма історіями п’яти різних українських зірок, а також їхні фото. Прочитайте історії зірок, а тепер спробуйте зіставити, кому вони належать. 1. Не мріяв про сцену. Він хотів бути піаністом. Мама навіть піаніно йому купила, але майбутня зірка до нього швидко охолола. Далі він вирішив стати художником. І спочатку йому все вдавалося: училище закінчив, картини почав писати. Але й у цьому захоплені довго не затримався. Довго не роздумуючи, хлопець вирішив здобувати практичну професію і пішов до торгово-кулінарного училища. 2. Перш ніж вийти на сцену, спробував себе у багатьох іпостасях. У дитинстві мріяв стати художником, тож вступив у педагогічне училищ...