Відвертий дощ
Люди говорили, що моя бабця була відьмою. А ще казали, що я схожа на неї. Я проходила повз них, а вони перешіптувались: «Дивись-дивись, яка схожа, точно відьмою буде, як і бабця». Бабуся тільки жартувала з тих розмов, проте, неоднозначно посміхнувшись, повторювала: «Можливо все, варто тільки сильно захотіти». Я не вірила. До одного дня. До Одного. Один. Моя любов. Кому я вірила. Кому довіряла. За ним не відчула фальшу. Але одного дня він сказав мені: «Сорі, дєтка, це був жарт. Я виграв парі: зумів закохати в себе відьму і протриматися з нею 666 днів. Тепер я заберу свою винагороду. А тобі кажу до побачення». Йшов сильний дощ. Заливав стіною. Я повернулася додому і порожніми очима дивилася у вікно на цю дощову безкінечність. «Яка з мене відьма? Була б відьмою, зараз у цю ж мить затопила б усіх, заповнила водою, щоб вона лилася з рота, вух, очей, а разом з нею виходила вся злість і паскудь, яку вони носять у собі. Якби я була відьмою, я б зробила так, щоб жодного р...