Нотатник

Нарешті зібралася докупи і підвелася з ліжка. За вікном сніжило. Годинник переконував: вчасний прихід на роботу проспано. Від душі потягнувшись, накинула халат і попрямувала в сторону кухні. Там стояв він. Отак, наче стояв тут сотні літ до цього моменту, і, здається, намагався зготувати собі сніданок. Він відвів голову, повернувся до мене і всміхнувся своєю святенницькою усмішкою, а очі стали такі добрі-добрі. За останні кілька місяців не було такого дня, щоб я не читала його пости в Facebook, такого ефіру, який би я не переслухала на YouTube, такої фото, яку б я нещадно не залайкала та ще й зберегла в потаємну папку на ноутбуці… Ним повнилася реальність нашого нового світу. Таке враження, що він узявся нізвідки, але в одну мить став основою всього. Він не представляв владу. Але що та влада могла зробити без нього? Титан, на плечах якого тримається ця напівзруйнована країна. «Що ви тут робите? Як ви сюди потрапили?» – напевно, такі питання я мала поставити йому. ...

О 2:29 він повернув ключ у замку, відчинив двері і зайшов до квартири. Поспіхом роззувся. Уже за кілька секунд почувся звук: він увімкнув телевізор. Спочатку дивився якийсь футбольний матч, коментував навздогін коментатору, зітхав, напевно, реагуючи на невдалі атаки. Згодом перемкнув канал – тепер реготів під якесь гумористичне шоу. Я проживала цю ніч разом з ним, поки десь о четвертій не провалилася в сон. Загадковішої людини в моєму теперішньому житті, напевно, не було. Дорослий чоловік, у класичному розумінні цього слова, з широкою спиною, сильними руками. Весь такий маскулінний до кінчиків пальців. З низьким і гучним голосом. Коли він розмовляє, то стінами наче проходить маленький землетрус. А для розмов по телефону він чомусь найбільше полюбляє ванну. Говорить голосно, на повні груди сміється, і стільки життя в тому сміху, а стіни напівпорожньої кімнати відбивають ці звуки, посилюють і прокочують луною. Часом до нього заходить друг. Вони довго засиджуються на кухні, голо...