Нотатник

Чому я згадала про цю історію саме зараз? То трапилося кілька років тому, у передноворічні майданні дні. Ми їхали з нею на сусідніх сидіннях в автобусі до Києва. Не знаю, чи й справді вона була такою гарною, але щось у ній мене зачепило, і я не могла не дивитися і не розглядати її. Можливо, спокій обличчя, можливо, святенницька усмішка, можливо, величезні зелені очі і щоки або погляд, який ніби говорив: я знаю, як насправді все у світі влаштовано. Вона була витонченою і мініатюрною, стриманою у своїх рухах та емоціях. Точно мала більше двадцяти, але скидалась геть на дитину. На енній годині поїздки у розмові ми таки дійшли до приватного життя. Я навіть не намагалася бути стриманою у своїй розповіді: моя історія з новим кавалером тільки починалася, я покладала на неї великі надії, тим більше, що вже встигла залюбуватися ним по самі вуха. «А мій хлопець – одногрупник, але зараз він вчиться за кордоном, – сказала вона у відповідь. – Поїхав на навчання на два роки, лиш...

О восьмій ранку ванна вже була готова. У передчутті обіцяного вимкнення води потрібно було встигнути помитися, напахнитися, намазатися кремами і зробити всі інші принцеські процедури. О дев’ятій я вже досушувала волосся, підводила чорнющі стрілки і не могла визначитися, яку ж помаду обрати: яскраво-червону чи яскраво-рожеву. З ліжка на мене поглядувала випрасувана сукня, достатньо скромна як на будній день, але з доволі широким декольте, щоб підкреслити непересічність події. А подія таки очікувалася вселенських масштабів: найзавидніший жєніх району десь там щось типу трохи проговорився, що сьогодні покличе мене на каву. Ну може, пожартував, ну може, я щось не так зрозуміла, ну може, забув, ну може, сказав заради гарного слівця. Різне могло бути. Але моїм стратегічним завданням лишалося одне: буть красівою і готовою до цієї доленосної події. Хвилини тягнулися зі швидкістю черепахи. Я намагалася жити своє звичне життя: поприбирала, пройшлася по магазинах, покоментувала допис...