#історії_людей. Згадка

Чому я згадала про цю історію саме зараз?

То трапилося кілька років тому, у передноворічні майданні дні. Ми їхали з нею на сусідніх сидіннях в автобусі до Києва. Не знаю, чи й справді вона була такою гарною, але щось у ній мене зачепило, і я не могла не дивитися і не розглядати її. Можливо, спокій обличчя, можливо, святенницька усмішка, можливо, величезні зелені очі і щоки або погляд, який ніби говорив: я знаю, як насправді все у світі влаштовано. Вона була витонченою і мініатюрною, стриманою у своїх рухах та емоціях. Точно мала більше двадцяти, але скидалась геть на дитину.

На енній годині поїздки у розмові ми таки дійшли до приватного життя. Я навіть не намагалася бути стриманою у своїй розповіді: моя історія з новим кавалером тільки починалася, я покладала на неї великі надії, тим більше, що вже встигла залюбуватися ним по самі вуха. «А мій хлопець – одногрупник, але зараз він вчиться за кордоном, – сказала вона у відповідь. – Поїхав на навчання на два роки, лишився ще рік».

Отак просто. Усього кілька слів на противагу моїй безкінечній оповіді. Але після них я точно знала одне: перша річ, яку я зроблю, повернувшись додому, то знайду її хлопця в соціальній мережі. 

Неможливо описати словами цікавість, що переповнювала мене: яким же має бути хлопець такої неймовірної дівчини?

Знайшла. Дивилася на їхнє спільне фото і все розмірковувала, що в ньому є такого, що зачепило її?

Чому я згадала про цю історію саме зараз?

Бо випадково зайшла на її сторінку у ФБ, гортала фото і зачепилася поглядом за одну з давніх світлин: вона зі своїм хлопцем.

Зі своїм колишнім хлопцем, з яким у мене через півгодини друге побачення.