Стокгольм, яким його побачила я

Життя бентежне. Отак прокинулася одного звичайного понеділкового ранку, а вже о п’ятій вечора у мене був готовий пакет документів на візу та квитки до Стокгольма. А все завдяки доброму копняку мого хорошого приятеля Максима Куниці, який власне й опікувався моїй візитом, пізнавальною програмою і навіть харчувальною складовою заходу ;). 

Мушу зізнатися в страшному гріху. Незважаючи на свій поважний вік, ця поїздка стала моєю першою закордонною мандрівкою в межах дії шенгену. Тому в принципі й не дивно, що всі п’ять днів я проходила з широко розплющеними очима й відкритим ротом, повсякчас повторюючи: «От цивілізація!». Правда, Макс сказав, що своє пізнання Європи я почала з «вищої ліги» і не все ЄС аж настільки разюче відрізняється від України. 

Загалом хочу поділитися своїми враженнями від перебування у столиці Швеції Стокгольмі на початку серпня 2016 року. 

Громадський транспорт 

Перше, що ми зробили просто в аеропорту, купили проїзний на громадський транспорт на тиждень. Коштував він 320 крон (десь 1000 грн) і відкрив для мене можливості необмеженого пересування по місту, навколо міста і в найближчих населених пунктах у метро, на автобусах, трамваях і навіть пароплавчиках. Подібний проїзний – не просто зручно, а ще й неймовірно вигідно, адже, для порівняння, одна поїздка в метро вам обійдеться в 35 крон. 

Кілька слів про громадський транспорт. Перш за все в ньому ви не розрахуєтеся готівкою, він не потребує жетончиків або квиточків. Для розрахунку у вас повинна бути спеціальна картка, яку можна поповнити онлайн, для проходу вам просто потрібно прикласти її до відповідного табло й отримати «зелене світло». 

Транспортні засоби просторі, чисті й акуратні, зазвичай напівпорожні, наприклад, за весь тиждень нам жодного разу не довелося в метро стояти. Рух – суворо за розкладом, окрім того, кожна зупинка обладнана спеціальним табло, на якому вказана інформація, скільки хвилин залишилося до прибуття, наприклад, автобуса. Окрім того, натиснувши на кнопку, можна отримати звуковий варіант цієї інформації. В автобус заходять через передні двері, де пікають своїми картками. Якщо потрібно заїхати на візочку або батькам з коляскою, то вони натискають на спеціальну кнопку, і відчиняються середні двері, що ведуть до просторого майданчика в салоні. До речі, мами їздять безкоштовно, та й взагалі у Швеції принаймні з покупок ви сплачуєте «мамський» податок :(. Що мені найбільше подобалося, то це кнопочки STOP, розташовані біля кожного сидіння, натиснувши на які ви сповіщаєте водія, що потрібно зробити зупинку на зупинці :). Подібні кнопки є й на світлофорах: натискаєш – і загоряється зелене світло, інакше постійно горітиме червоне, і машини не зупинятимуться. 

Метро 

Там мало людей! Воно ходить майже всю ніч. На табло вказує час до прибуття наступного потягу. Воно йде під землею, над землею і над водою! Цікава особливість: тут не просто кілька гілок, а кожна гілка має свої гілки :). Тобто певну кількість станцій поїзди проходять один маршрут, а потім розходяться в різних напрямках. Тому, чекаючи поїзда на станції, треба бути уважним, щоб він йшов саме по тому відгалуженню гілки, яке вам потрібне. 

Загалом особливої естетики в оздобленні станцій не спостерігається. Проте вирізняється синя гілка. Там кожна станція має різне оформлення. Станції розташовуються просто в скелі, стіни нерівні, мають якесь покриття і по-різному розфарбовані. Наприклад, одна станція біла, а на її стінах збільшені дитячі малюнки, інша – стилізована під морське дно з камінням на стінах і намальованим лататтям на стелях, ще одна присвячена темі лісових пожеж і витримана в червоно-зелених кольорах, є також синя станція з веселкою. 

Чого нема? 

Найперше я помітила три речі: відсутність реклами, відсутність кіосків, незахламлені балкони. Те, чого дуже не вистачає у Києві. Загалом побачити бігборди, сітілайти чи інші здобутки зовнішньорекламної промисловості доволі важко. Трохи є в метро: безпосередньо у вагонах, на самих станціях – уздовж ескалаторів, висить в таких милих рамочках та й сама така різнокольорова, що загалом можна сплутати з картинками, також уздовж платформ. У центрі зустрічається на зупинках, на будинках велика рідкість. Та й узагалі вивіски на крамницях чи інших установах настільки акуратні, мінімалістичні і просто невирвиоконезахламивітрину, що часом важко зрозуміти, як ця місцина називається і для чого вона призначена. Як сказав Макс, шведи мало довіряють рекламі, та й узагалі вибір товарів у них невеликий, і їм цього достатньо. 

Життя без кіосків, повірте, існує. За тиждень не виникло жодної ситуації, коли наявність кіоску була життєво необхідною. А от плюс в тому, що зовнішній вигляд міста їхня відсутність страшенно прикрашає, особливо в порівнянні з історичною частиною Києва та й узагалі усім Києвом. 

Ці балкони прекрасні. Балкони одного будинку – однакові за структурою і виглядом, зазвичай відкриті, засклені зустрічаються дуже рідко, і то скло має вигляд окремих пластин, без звичних в Україні широченних рам найрізноманітніших кольорів, відтінків і форм. Стан балконів і вікон щороку перевіряються фахівцями, яких найняли власники будинків, а за порушення концепції зовнішнього вигляду будівлі штрафують, штрафують, безбожно штрафують. До речі, як без кіосків, так і без хламу на балконі життя існує. Ніяких тобі старих меблів, поламаної техніки, непотрібно одягу, взуття і т.д. Зазвичай – квіти, стільці і столик, за яким можна обідати або вечеряти, інколи – велосипеди. Загалом чарівні балкончики. 

Будинки

Будинки там гарні. Я постійно повторювала: таке враження, що всі будівлі пофарбували спеціально до мого приїзду :). У центральній частині, звичайно, є офісні центри й інші модерні висотні будови, але загалом квартирні будинки мають небагато поверхів, більшість населення проживає в приватному секторі. Це переважно невеличкі одноповерхові, зрідка двоповерхові акуратні мініатюрні споруди, пофарбовані зазвичай у червоний або жовтий колір. Є невеликі зелені прибудинкові території, машини ставлять на облаштованих парковках, у дворах – зрідка, хіба що площа подвір’я дозволяє. Паркани зазвичай із зелених кущів або маленькі й акуратні, більше для краси, ніж для того, що заховатися, дуже часто межі подвір’їв нічим не обгороджені, і, прогулюючись дорогою, можна зазирати, як там все влаштовано: часто стоять батути для дітей, столики і стільці для трапези, різне для відпочинку, велосипеди, багато квітів в горщиках. Такого, як у нас – відділитися від сусідів двометровим парканом, там нема. Інколи межі між сусідськими володіннями практично непомітні, особливо, якщо це довгий будинок на кілька входів.

А ще шведи сортують сміття. І це прекрасно. У громадських місцях всі смітники мають два відділення: для паперу і для всього іншого. Удома відсортовують органічні відходи, які потім йдуть у компостні ями, папір, пластик, лампочки і всяке-різне. Смітники для різного типу сміття розташовуються неподалік від будинків. Вони на замку, адже господарі сплачують за вивіз сміття. Ці конструкції навіть пофарбовані під колір будинків :). Також є місця, де зібрані великі баки для різного виду сміття. Що цікаво, у таких баках є два отвори, один знизу, для того, щоб ним могли скористатися люди на візках. Окрім того, пластикову пляшку із спеціальною позначкою ви можете здати в автоматах, розташованих зазвичай у супермаркетах, й отримати за це 1 крону. Мою «Моршинську» автомат не прийняв :(. 

Місто добре обладнане для пересування на візочках або з колясками. Створено всі умови для того, щоб люди, обмежені в можливості руху, зазнавали якнайменше незручностей й мали доступ до всіх благ і радощів життя. Саме тому, напевно, на вулицях так багато людей дуже похилого віку, що пересуваються зі спеціальними візочками на колесах і з виступом, на який можна присісти або ж поставити сумку чи покупки. 

Велосипеди 

Їх багато, вони повсюди! Люди активно користуються цим видом транспорту, повсюди велосипедні доріжки. До речі, цікавий факт: якщо зіткнетеся з велосипедистом на велосипедній доріжці, ви як пішохід будете винні й понесете всю відповідальність у цій справі. Велосипеди паркують де попало і як попало, головне, щоб було до чого прикріпити замок. Площа перед центральним вокзалом вся зайнята велосипедами, їх просто тьма! У принципі це не дивно :). Паркування у місті платне, деякі дороги теж платні, так що велосипед чудова альтернатива! До речі, запаркованих на тротуарах машин там теж нема: от люди, стільки площі для платної парковки пропадає, українці їх би навчили ))) 

Ще цікава річ: велосипеди на прокат як вид громадського транспорту. По всьому місту є спеціальні місця з велосипедами на прокат. Маючи картку на цей вид транспорту, ви можете взяти велосипед на будь-якій обладнаній стоянці міста, доїхати куди треба, залишити його найближчій подібній зупинці і піти у своїх справах. Кататися можна не більше трьох годин, інакше – штраф. Спеціальні машини їздять по місту і доукомплектовують стоянки велосипедами. Відстежувати, де найближчі велосипедні точки і наявність вільних «конів», можна за допомогою мобільного додатку. Геніально! А ще велосипеди бувають блакитними та рожевими мі-мі-мі :).

Ціноутворення

«Чи дорого там?» – це, напевно, найпоширеніше питання, яке чула. Скажемо так, переліт туди-сюди – це ваша, напевно, найменша витрата порівняно з витратами на житло, харчування, розваги і сувеніри. Проте якщо замінити слово «крони» на «гривні», то ціни виглядають доволі прийнятними :), головне не забути про цей лайфхак, коли будете перевіряти стан карткового рахунку. На цьому я наголошую, тому що практично повсюди, окрім, напевно, локальних ринків, ви можете розрахуватися карткою. Зокрема, я не скористалася готівкою жодного разу і навіть толком не побачила, як виглядають шведські гроші. 

Принципи ціноутворення, які панують у цій країні, мене ввели у стан нєдоумєнія і странності. Як сказав Макс, тут поважається людська праця, тому товари і продукти, до яких доклалися людські руці, будуть дорожчими за спродуковане машиною. Тому, наприклад, добрячий шмат французького сиру можна купити дешевше, ніж маленьке американо у прибережній кафешці. 

Щоб поїсти в закладі швидкого харчування, якомусь фудкорті або подібному місці, вам доведеться витрати близько 100 крон, водночас за ці ж гроші можна купити на розпродажу чоловічі штанці, жіночу блузку, а ще докинувши 300-400 крон – непогане пальто :). 

Кока-кола і фастфуди 

Так, каюсь, люблю колу і мак. І в Стокгольмі без них не обійшлося. Спробувала колу із зеленою обгорткою, особливої різниці із звичайною не відчула. Спробувала і раніше пробувану з чорною обгорткою, ще раз переконалася, що вона засолодка і це була помилка. Пляшок з іменами, як в Україні, не зустрічала, але ще подекуди залишилися з кольоровими обгортками до футбольного Євро-2016.

Загалом кока-кола, як в Україні, інших країнах, де я бувала, так і тут, чудовий орієнтир того, якого рівня ціни в магазині. Наприклад, найнижча ціна, яку я зустрічала в супермаркеті, це 11,50, середня – 14-16 крон, в автоматах у метро десь 22, так само як і в розкиданих повсюди міні-магазинчиках Pressbyran. В аеропорту ця радість вам обійдеться майже в 40 крон. 

Як мені не бажалося, проте у Макдональдзі так і не випало поїсти. Загалом меню на вітрині нагадувало українське, хіба що були якісь додаткові літньо-молочні коктейлі. А ще в самих закладах можна за спеціальними стійками набирати кетчуп і соломинки до напоїв. Зате сходила в їхній Max. З Максом в Max :). Загалом кухня схожа на маківську, особливої різниці не відчула, хіба що картопля якась штучна, але картопля у Швеції просто странна: печеться вона довше, ніж запікається великий шмат свинини. Також побувала в їдальні IKEA. Спробувала там meatballs – м’ясні традиційні кульки, а ще традиційні смачні булочки. 

А ще я їла багато шоколадок. «Marabou» з різними смаками назавжди залишиться в моєму серці!

До речі, вода в них настільки чиста, що її можна пити просто з крана. І цілком прийнятною є практика зайти в громадський туалет і набрати води попити.

Люди 

От люди відрізняються. Вони якісь світлі. У нашій класичній літературі є порівняння кольору обличчя із землею. От якраз воно і спадає на гадку, коли намагаєшся порівняти світлих, радісних, усміхнених шведів з українцями. Відчувається їхня відкритість і те, що вони насолоджуються життям. 

Також у місті багато представників інших рас, культур і національностей. На вулиці звичайна справа зустріти пару з представників однієї статі або трансгендерів чи як там вони правильно називаються. Мови – різні, одяг – різний, моделі поведінки – різні. Полікультурність просто процвітає. 

Шведи також помітні: високі, худі, прямі, білокурі і блакитноокі, вони дуже виділяються на фоні місцевої мультикультурності. Так, хлопці гарні. Не раз бувало, що заглядалася аж до непристойності ;).

Так само помітні й вихідці зі слов’янського світу. Але в більшості випадків я намагалася втішити себе тим, що то росіяни :). Їх видно насамперед по одягу, виразу обличчя, зачісці і навіть ході, бувало, часом якоюсь площею розлягалася смачна російськомовна лайка від чоловіка, що присів на навпочіпки біля якого-небудь поребрика :).

Мова 

На слух шведська скидається ближчою до німецької, ніж, наприклад, англійської. Проте мої вуха її вловлювали погано, і те, що я чула, дуже сильно відрізнялося від того, як воно пишеться і читається :(. Але мінімум слів я вивчила: «хей» – вітання, «хей до» – прощання, «так» – дякую, «я» – так, «ней» – ні, «неста» (моє улюблене) – наступний :). Звичайно, запам’ятала й назву ключових станцій метро. Загалом назви вулиць у них такі, що швидше язика зламаєш, ніж з першого разу вимовиш. Про запам’ятати я взагалі мовчу. Але певні інтернаціональні паралелі проводити можна і принцип словотвору також часто зрозумілий.

Погода

Я не брала багато речей, але взяла різні: як куртку і кросівки, так і шорти та сандалі. Загалом погода дивна. Один день сонце, і я до вечора гуляла в шортах і майці, в інший – холод і дощ, я ходила в джинсах, кофтині і куртці. Насправді я трохи підмерзала, постійні вітри або вітерці були незвичними і часом дискомфортними. Але +25 у Стокгольмі було більш приємним, ніж +35 в Києві.

Сувеніри

Ну й на завершення про сувеніри. Я впевнена, що більшість з них виготовляється в Китаї :). Усе, як усюди: листівки, футболки, іграшки, магніти на будь-який смак, набори склянок, ведмеді/олені/вікінги/Скандинавія, підставки під посуд і просто посуд. Загалом нічого такого, що б мене в себе закохало, окрім, звичайно, оленя-сирорізки! Я довго полювала на нього по сувенірних крамничках, і таки знайшла! Ну і звичайно, надіслала кілька листівок в рідну Україну. 

Але загалом за Україною я скучила, бо твій дім там, де твоя мова!