#історії_людей. Всесвіт

«Алхіміка» свого часу я так і не дочитала, але одну істину, яка так і кричала на мене з кожної сторінки, добре запам’ятала: якщо ти чогось справді бажаєш, увесь Всесвіт сприятиме тобі в цьому. Не знаю, чи й справді мені цього аж так хотілося, але одного ранку я зайшла до ванної кімнати і побачила мокру долівку: текло від сусіда згори: «Ну ось, Всесвіт узявся тобі допомагати».

За рік проживання в цій квартирі сусід поверхом вище зумів мене страшенно зацікавити. Часом здавалося, що він вампір, бо активність проявляв тільки після другої ночі, часом звідти долинали такі звуки, наче він намагався позбутися трупа, ще однією здогадкою був бордель, розташований у цій квартирі, настільки часто звідти доносилися прикметні звуки, а згодом працював пилосос і пральна машина. Я чула його сміх, його гучний голос, його могутній стогін, і мені здавалося, що там живе справжній альфа-самець, і бажання глянути на нього час від часу виникало в мені.

Ну от і сталося: сусід затопив мене, піду знайомитися.

Проте не все виявилося так просто. Поверхом вище мене зустріли замкнені двері до коридору без вхідного дзвоника. Я не розгубилася, спустилися додому, написала записку, мовляв, сусіде з квартири N, ви мене затопили, перетелефонуйте – і номер телефону. Минуло кілька годин перш ніж пролунав дзвінок з незнайомого номера. Мужній, сильний, глибокий голос привітався зі мною, сказав, що побачив записку, питає про подробиці й обіцяє викликати сантехніка. «Таки альфа-самець», – подумала я, закінчивши розмову.

За наступні кілька днів нічого не траплялось, вода продовжувала текти, а моя долівка з метою захисту від води обростала ганчірками і відерцями. Аж ось із Телеграму прийшло сповіщення: сусід долучилася до месенджера. «Це знак від Всесвіту», – запалилася я і почала розробляти план.

Спочатку поміняла аватарку в Телеграмі, обравши якомога привабливішу світлину. Наступним кроком стало повідомлення, чи приходив сантехнік, щоб він мене почав ідентифіковувати по фото. Після його негативної відповіді і дощику у ванні, який посилювався, у Телеграм полетіло відео, де я, щойно прокинувшись, показувала біду, яку творить потік води з його труби, і стишеним голосом усе це коментувала.

«Спрацювало!» – могла б радісно крикнути я, коли він нарешті запропонував прийти й самостійно оглянути мою частину труби, якби того дня не вирушила у відрядження. Ще за кілька днів він відзвонився: прийшов сантехнік, знайшов дірку, усе залагодив. Здавалося, що Всесвіт здався.

І може, я б і не згадала про цю історію, причини і наслідки якої вже були давно забуті, якби десять хвилин тому, рівно о 00:00, у мене не зникло світло в усій оселі, а я не оторопіла, не знаючи, що робити з кнопками на щитку. Бо сусід поверхом вище – це єдина людина в цьому будинку, кого я знаю і можу попросити про допомогу.

Не здався ;)