#крапкикоми. Аналізуємо оновлену редакцію правопису. Голосні та приголосні (параграфи 1-30)

Порівнюю попередню та оновлену редакції українського правопису. Працюю зі стереотипним виданням попереднього правопису 2008 року та оновленою редакцією, яку оприлюднило на своєму веб-сайті (тобто вже вебсайті) Міністерство освіти і науки України 3 червня 2019 року.

Я користуюся «старим правописом», поки не опрацюю нову редакцію повністю.

Перші 30 параграфів оновленої редакції правопису української мови присвячено позначенню буквами деяких голосних та приголосних звуків, а також різноманітним процесам, які з ними пов’язані, зокрема чергуванню і спрощенню.

Відразу впадає у вічі, що структура цих розділів відрізняється від попередньої редакції. Деякі параграфи зникли, проте з’явилися й нові. Окрім того, змінено логіку їхнього розташування.

Також помітна й інша термінологія, до якої вдався авторський колектив. Наприклад, у старій редакції – подвоєні приголосні, у новій – подвоєння букв на позначення приголосних звуків. Як наслідок, це вплинуло на формулювання окремих правил. Трапляється, що правила переформульовані, об’єднані або конкретизовані.

Назви параграфів також відрізняються. Наприклад, «Чергування У – В» тепер замінено на «Позиції вживання прийменників і префіксів У та В».

Позитивне:

·       набагато краще виписано параграфи про чергування У – В, І – Й, З – Із – Зі, додано нові пункти, які пояснюють проблемні випадки; також додано примітку про можливість порушувати ці правила заради стилістичних уподобань мовця або ритму;

·       використовується поняття «милозвучність» у правилах, пов’язаних із чергуванням У – В, І – Й, З – Із – Зі, чого не було в старій редакції;

·       додано новий параграф, який описує різні випадки чергування приголосних при словозміні; у старій редакції окремі з цих змін були описані в розділах, присвячених частинам мови;

·       оновлено приклади: наприклад, уживання апострофа ілюструють імена Мар’ян та Мар’яна, згадуються Мін’юст, дев’яностики, але вже нема страйккомітету;

·       правила чергування голосних не зазнали змін, оскільки це справжні філологічні хащі, я рада, що автори вирішили рухатися вже протоптаними стежками, а не шукати нових;

·       оновлено термінологію: наприклад, «давньоруський» замінено на «давньоукраїнський»;

·       найприємніше – кардинальних змін не сталося, окрім «скандального» використання И на початку слова.

Не дуже позитивне:

·       видалено параграфи про ненаголошений О та кілька пунктів про ненаголошені Е, И;

·       чергування приголосних описані в кількох параграфах, правила згруповані по-новому (по-іншому), додано нові тощо. Спочатку такий підхід збиває з пантелику, але згодом переконуєшся, що деталізація має і позитив – зокрема, конкретизацію деяких складних випадків при словозміні;

·       маю зауваження до оформлення тексту – рубрикації, заголовків і підзаголовків, абазів, відступів тощо. Сподіваюся, до друку це буде виправлено.

Загалом оновлення цим розділам пішли на користь, особливо їхній структурі. Кардинальних змін не сталося, окрім появи И на початку слова.

Коротко проаналізуємо кожний параграф окремо.

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Ще раз наголошу, що в оновленій редакції видалено правила про ненаголошений О.

§ 1. Правопис наголошених і ненаголошених Е, И

1. Загалом без змін. Проте видалено правила про написання Е, И в окремих суфіксах, зміни при словозміні тощо (пункти 2 і 3 попередньої редакції).

§2. Уживання І, И на початку слова

1. Відтепер можемо вживати И на початку слова. Правопис пояснює, коли саме:

Деякі слова мають варіанти з голосним и: і́рій і и́рій, і́род і и́род (дуже жорстока людина).

И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова и́кати (вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання.

И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: ийбе́н, ир, Ич-оба́, Кім Чен Ин.

2. Цікаво, що тепер ми зможемо розрізняти такі процеси, як ікати та икати J

3. У правописі чітко сказано, що іноді пишемо лише через І, проте мене цікавить, чи можна варіювати інший та инший, оскільки це слово доволі часто в усному мовленні трапляється в такій вимові.

§ 3. Ї

1. Без змін.

2. На прикладі цього параграфа чітко видно зміни в термінології, яка використовується. Наприклад, зараз маємо формулювання: Після м’якого знака: Ана́ньїн, Віньї́. У попередній редакції правопису правило звучало так: Після м’якого приголосного (на письмі — з м’яким знаком): Ана́ньїн, Віньї́.

§ 4. Я, Ю, Є

Без змін.

БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ДЕЯКИХ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

§ 5. Буква Г

1. У старій редакції звук Г названо гортанним щілинним, у новій – глотковим щілинним. Ми в університеті також учили, що Г – глотковий щілинний.

2. Видалено частину правила про вживання Г у недавніх запозиченнях та звукосполученях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-, приклади, які ілюстрували цю частину правила, наведені в загальному переліку прикладів, із чого можна зробити висновок, що «недавні запозичення» вже стали «давніми» J

§ 6. Буква Ґ

1. Додано новий пункт про вживання літери Ґ:

2. у власних назвах — топонімах України: Ґорґа́ни (гірський масив), Ґоро́нда, У́ґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґа́н, Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта, Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа.

§ 7. Апостроф

1. Додано новий п. 3 про вживання апострофа:

3. Після к у слові Лук’я́н і похідних від нього: Лук’я́ненко, Лук’яню́к, Лук’яне́ць.

2. У прикладах згадано Мін’юст. Сподіваюся, що відтепер Міністерство юстиції України у своїй рекламі буде використовувати правильне написання слова, не пропускаючи апостроф.

3. Зверну увагу, що з правил вилучено примітку про написання власних назв через дефіс, наприклад пів-Європи, адже за новою редакцією ПІВ пишеться окремо.

§ 8. ЙО, ЬО

Без змін.

Чергування голосних

§9. Чергування О — І, Е — І

Без змін.

§ 10. Чергування Е — О після Ж, Ч, Ш, ШЧ, ДЖ, Й

Без змін.

Чергування голосних у дієслівних коренях

§ 11. Чергування О — А

Без змін.

Чергування приголосних

Додано вступний текст до теми.

Чергування приголосних під час словозміни

Це новий підпідрозділ, який охоплює кілька параграфів і показує, які зміни відбуваються під час словозміни. У старій редакції згадуються тільки окремі з цих правил у параграфах про відповідні частини мови, деякі сформульовані частково, а ще частина – відсутня взагалі. Саме тому я позитивно оцінюю появу цього підпідрозділу в оновленій редакції правопису.

§ 12. Чергування Г, К, Х із м’якими З, Ц, С

1. У давальному на місцевому відмінку однини іменників жіночого роду першої відміни: дуга́ — дузі́, (на) дузі́; перемо́га — перемо́зі, (у) перемо́зі; кві́тка — кві́тці, (на) кві́тці; сва́ха — сва́сі, (на) сва́сі.

У попередній редакції про ці зміни йдеться в примітках до місцевого відмінка іменників першої відміни.

2. У місцевому відмінку однини іменників чоловічого та середнього роду другої відміни: терпу́г — (на) терпузі́; байра́к— (у) байра́ці, друк — (у) дру́ці; кожу́х — (у) кожу́сі, вухо — (у) вусі.

У попередній редакції про ці зміни окремо не згадується.

§ 13. Чергування Ґ із м’яким З

у давальному на місцевому відмінку однини іменників жіночого роду першої відміни: дзи́ґа — дзи́зі, (на) дзи́зі, ґирли́ґа — ґирли́зі, (на) ґирли́зі, Лома́ґа (прізвище) — Лома́зі, (на) Лома́зі.

У попередній редакції про ці зміни окремо не згадується.

§ 14. Чергування Г, К, Х із Ж, Ч, Ш

1. В іменниках перед суфіксами -к-, -ок, -ин- зі значеннями зменшеності та пестливості: нога́ — ні́жка, плуг — плужо́к; рука́ — ру́чка, крюк — крючо́к; му́ха — му́шка, горо́х — гороши́на.

2. У кличному відмінку іменників чоловічого роду другої відміни перед закінченням -е: друг — дру́же, луг — лу́же; коза́к —коза́че, юнак — юна́че; пасту́х — пастуше.

У попередній редакції про ці зміни окремо не згадується.

3. В усіх особових формах дієслів теперішнього часу і майбутнього часу доконаного виду, формах наказового способу та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: берегти́ — бережу́, береже́ш, береже́, бережемо́, бережете́, бережу́ть; бережи́, бережі́мо, бережі́ть хай (нехай) бережу́ть; зберегти́ — збережу́, збереже́ш, збереже́, збережемо́, збережете́, збережу́ть; збережи́, збережі́мо, збережі́ть, хай (нехай) збережу́ть; збере́жений; пекти́ — печу́, пече́ш, пече́, печемо́, печете́, печу́ть; печи́, печі́мо, печі́ть, хай (нехай) печу́ть; пе́чений; спекти́ — спечу́, спече́ш, спече́, спечемо́, спечете́, спечу́ть; спечи́, спечі́мо, спечі́ть, хай (нехай) спечу́ть; спе́чений; колиха́ти — колишу́, коли́шеш, коли́ше, коли́шемо, коли́шете, коли́шуть; колиши́, колиші́мо, колиші́ть, хай (нехай) коли́шуть; поколиха́ти — поколишу́, поколи́шеш, поколи́ше, поколи́шемо, поколи́шете, поколи́шуть; поколиши́, поколиші́мо, поколиші́ть, хай (нехай) поколи́шуть.

У попередній редакції про ці зміни частково йдеться в параграфі про зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках.

§ 15. Чергування Д із ДЖ

у першій особі однини дієслів теперішнього часу і майбутнього часу доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: сади́ти — саджу́; посади́ти — посаджу́, поса́джений; ра́дити — ра́джу; схо́дити — схо́джу, сходжений.

У попередній редакції про ці зміни частково йдеться в параграфі про зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках.

§ 16. Чергування Т із Ч; З із Ж; С із Ш; ЗД із ЖДЖ; СТ із Щ

у першій особі однини дієслів теперішнього часу й майбутнього часу доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: крути́ти — кручу́, кру́чений; леті́ти — лечу́; ла́зити — ла́жу; коси́ти — кошу́, ко́шений; покоси́ти — покошу́, поко́шений; ї́здити — ї́жджу, ї́жджений; пусти́ти — пущу́; пу́щений.

У попередній редакції про ці зміни частково йдеться в параграфі про зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках.

§ 17. Чергування СТ із Щ

у формі першої особи однини теперішнього часу й майбутнього часу доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: запусти́ти — запущу́, запу́щений; мости́ти — мощу́, мо́щений; прости́ти — прощу́, про́щений.

У попередній редакції про ці зміни частково йдеться в параграфі про зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках.

§ 18. Чергування Б із БЛ; П із ПЛ; В із ВЛ; М із МЛ; Ф із ФЛ

причому звук Л у названих звукосполученнях м’який: у першій особі однини та третій особі множини теперішнього часу і майбутнього часу доконаного виду та в пасивних дієприкметниках перед суфіксом -ен-: люби́ти — люблю́, лю́блять; ліпи́ти — ліплю́, лі́плять, лі́плений; злови́ти — зловлю́, зло́влять, зло́влений; стоми́ти — стомлю́, сто́млять, сто́млений; розграфи́ти — розграфлю́, розграфля́ть, розгра́флений.

У попередній редакції про ці зміни частково йдеться в параграфі про зміни приголосних у дієсловах, дієприкметниках і віддієслівних іменниках.

Зміни приголосних перед наступним приголосним під час словотворення

§ 19. Зміни приголосних перед -СЬК-(ИЙ), -СТВ-(О)

1. Загалом без змін.

2. Додано нові приклади для винятків: ге́рцог — ге́рцогський; шах — ша́хський, Цю́рих — цю́рихський.

§ 20. Зміни приголосних у прикметниках і прислівниках вищого ступеня порівняння

1. Загалом без змін.

2. Видалено частину правила про чергування в дієсловах, які утворені від прикметників вищого ступеня з такими чергуваннями.

§ 21. Зміни приголосних перед суфіксом -Н-

1. Загалом без змін.

2. Доповнено новим формулюванням:

а звуки г, х перед цим суфіксом [ідеться про зміну перед суфіксом -н-] — на ж, ш: доро́га — доро́жній, перемо́га — перемо́жний, пиха́ — пи́шний

3. Прибрано дві примітки – про приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р.) і в дієсловах перед постфіксом –ся та збереження на письмі глухих приголосних основи перед дзвінкими.

§ 22. Зміни приголосних перед суфіксальним голосним під час словотворення

1. Додано п. 5 (у старій редакції це примітка до одного з правил про вживання суфіксів). Частина «…у відіменних дієсловах перед суфіксами -и-, -а-: баті́г — батожи́ти, друг — дружи́ти, крик — крича́ти, сухи́й — сушити» — нова.

5) приголосні г, к, х змінюємо на ж, ч, ш у присвійних прикметниках перед суфіксом -ин: О́льга — О́льжин; Ната́лка — Ната́лчин, Ода́рка — Ода́рчин, дочка́ — доччи́н; Дома́ха — Дома́шин, сва́ха — сва́шин та у відіменних дієсловах перед суфіксами -и-, -а-: баті́г — батожи́ти, друг — дружи́ти, крик — крича́ти, сухи́й — суши́ти.

§ 23. Позиції вживання прийменників і префіксів У та В

1. Додано новий підпункт 3 до п.1 про вживання У:

3) на початку речення або слова перед двома чи трьома буквами, що позначають приголосні: У присмерку літають ластівки низько; У структурі слова таких морфем немає; Утроє склали папір; Упритул підійшли до юрби.

2. У підпункті 4 п. 1. розширено перелік буквосполучень, перед якими завжди вживається У: льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.

3. До підпункту 4 п. 1 додано нову примітку:

Примітка. Після слова, що закінчується на голосний, у деяких дієсловах, прикметниках (дієприкметниках), прийменниках та прислівниках перед в пишемо префікс в-: Дослідниця вважає експеримент успішним; Гості ввійшли до зали; Діти ввічливі; Дитина вві сні посміхається; Вони ввісьмох вийшли на Говерлу.

4. Додано нові підпункти 3-5 до п. 2 про вживання В:

3) після слова, яке завершує буква на позначення приголосного, перед словом, яке починає буква, що передає голосний: Вартовий поглянув в отвір.

4) перед абревіатурою, у назві першої букви якої вимовляють голосний: В НБУ (В енбе у), В МВФ (В емве еф);

5) після скороченого слова на приголосний, яке вимовляють повністю з кінцевим голосним: 1990 р. в місті сталася незвичайна подія.

5. У підпункті 6 п. 2. розширено перелік буквосполучень, перед якими не може вживатися В: в, ф, льв, зв, св, дв, тв, гв, хв і под.

6. До підпункту 6 п. 2 додано нову примітку:

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання у, в, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

7. Окремо не виділено пункт про відсутність чергування У – В у словах іншомовного походження та власних назвах. Подібні випадки наведено серед прикладів, коли чергування не відбувається.

§ 24. Позиції вживання сполучників і часток І, Й та І, Й на початку слів

1. Загалом структура параграфа змінена.

2. Відсутнє формулювання про чергування в ряді випадків у тих же позиціях, що й У – В, тому цілком логічно, що додано новий підпункт 1 п. 1 про вживання І:

1) між буквами на позначення приголосних: Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник); Він іде; Тут ідеться про народні звичаї.

3. Відсутня примітка про чергування І – Й у словах типу імення – ймення, імовірний – ймовірний. Такі випадки просто наведені серед правил.

4. До підпункту 2 п. 2 додано нову примітку:

Примітка. Трапляються відхилення від цих правил уживання і, й, що спричинено вимогами ритму або мовними вподобаннями автора.

5. До п. 3 додано новий підпункт 4:

4. Після букв й, я, ю, є, ї вживаємо єднальні сполучники і або та, пор.: Неподалік вони побачили зелений гай і широку долину і Неподалік вони побачили зелений гай та широку долину; Теорія і практика перекладів і Теорія та практика перекладів; Студенти вивчили морфологію і синтаксис і Студенти вивчили морфологію та синтаксис; Висловити свої найпотаємніші мрії і обережні прогнози і Висловити свої найпотаємніші мрії та обережні прогнози.

6. Видалено підпункт в) п. 2 старої редакції, який дублював правило про вживання І після паузи.

§ 25. Позиції вживання прийменника З та його варіантів ІЗ, ЗІ (ЗО)

1. Відсутнє формулювання про чергування в ряді випадків у тих же позиціях, що й У – В, І – Й.

2. У підпункті 1 п. 1 конкретизовано вживання З:

1) на початку речення перед буквою, що позначає голосний: З одним рибалкою він дуже подружив (Л. Глібов); усередині речення перед такою самою буквою незалежно від закінчення попереднього слова чи паузи: Диктант з української мови; Контрольна робота з української мови; На додаткових заняттях учитель працює по-різному: з усіма учнями або з одним-двома.

3. У підпункті 2 п. 1 розширено перелік приголосних, перед якими не вживається З (у старій редакції було с, ш):

2) на початку речення перед буквою, що позначає приголосний (крім свистячих з, с, ц та шиплячих ч, ш, шч): З лісу потягло прохолодою; З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); рідше — перед початковим буквосполученням чи буквосполученням наступного слова, якщо попереднє слово закінчує буква, що передає голосний: З другого боку простяглися поля; Вона відвідала з друзями Київ; Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко).

4. У підпункті 3 п. 1 конкретизовано вживання З:

3) між двома буквами, перша з яких позначає голосний, а друга — приголосний: Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов’ю повертав (Ф. Малицький).

5. До п. 2 до вживання ІЗ додано формулювання «незалежно від закінчення попереднього слова»:

2. Із уживаємо переважно перед буквами, що позначають свистячі та шиплячі звуки (з, с, ц, ч, ш, шч) незалежно від закінчення попереднього слова та між буквосполученнями (після них або перед ними): Перстень виготовлено із золота; Родина із семи душ; Гнат... запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (М. Стельмах); Із шовку виготовили вітрила; А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); I місив новий заміс із тіста старого (І. Драч); Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (М. Коцюбинський); Лист із Бразилії (І. Франко).

6. До п. 3 додано нове формулювання:

У позиції перед деякими буквосполученнями варіанти із та зі можуть бути взаємозамінними, пор.: Устав разом із сходом сонця і Устав разом зі сходом сонця.

7. До п. 3 додано нову примітку:

Примітка. Трапляються відхилення від поданих правил уживання прийменника з та його варіантів із, зі, що спричинено вимогами ритмомелодики або мовними вподобаннями автора.

УЖИВАННЯ М’ЯКОГО ЗНАКА (Ь)

§ 26. Коли пишемо Ь

1. З примітки до підпідпункту а) підпункту 1 п. 2 прибрано формулювання про те, що з, с разом із к не творять суфіксів –зк-, -ск-:

Примітка. У словах баски́й, боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (пло́ский), порски́й, різкий і похідних утвореннях бо́язкість, в’я́зкість, ба́ско, рі́зкотощо ь не пишемо.

2. У підпідпункті б) підпункту 1 п. 2 додано посилання за додатковою інформацією до §32, де ідеться про суфікси.

3. Конкретизовано формулювання підпункту 2 п. 1, а також додано винятки – бур, зір, Мотр:

2) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи першої відміни на -я: гри́вень, друка́рень, їда́лень, пісе́нь, ста́єнь; крамни́ць, ма́триць, робітни́цьта середнього роду другої відміни на -нн-(я), -ц-(е): бажа́нь, знань, кі́лець, місць, серде́цьі серць, але бур, зір, Мотр (після р).

§ 27. Коли не пишемо Ь

1. З п. 2 прибрали суфікс -ств-, залишивши тільки -ськ-:

2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед суфіксом -ськ-(ий): кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина; воли́нський, громадя́нський, освітя́нський, селя́нський; але: бриньча́ти, до́ньчин, ня́ньчин, ня́ньчитита ін., бо у твірних основах між буквами на позначення приголосних є ь: бри́нькати, до́нька, ня́нька.

Спрощення в буквосполученнях

§ 28. -ЖДН-, -ЗДН-, -СТН-, -СТЛ

1. Сам параграф також містить інформацію про спрощення в групах -ЗКН-, -СКН-, -СЛН-, чого не згадано в назві.

2. Правила без змін.

Подвоєння букв

Правила про подвоєння та подовження букв подані в окремих параграфах. У старій редакції вони були в межах одного параграфа.

§ 29. Подвоєння букв як наслідок їх збігу

1. Переформульовано підпункт 3 п. 1:

3) кореня або основи і суфіксів прикметників чи іменників: день — де́нний, зако́н — зако́нний, кінь — кі́нний, осінь — осі́нній, тума́н — тума́нний; башта́нник, годи́нник, письме́нник, свяще́нник; віко́нниця, Ві́нниця; дві букви н зберігаємо й перед суфіксом -істьв іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із двома н: зако́нний — зако́нність — зако́нно, тума́нний — тума́нність — туманно.

2. Зверну увагу, що тепер священник – тепер з двома НН.

3. З переліку підпункту 1 п. 3 «у наголошених суфіксах -анн-(ий) (-янн-(ий), -енн-(ий) прикметників, що вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості або на можливість чи неможливість дії» прибрано згадку про прикметник «старанний» з відтінком підсилення.

§ 30. Подвоєння букв як наслідок подовження приголосних

1. У примітці до підпункту 3 п. 1 змінено формулювання з називного відмінка на основу слова:

Примітка. Якщо основа закінчується на два приголосні, губний або р, їх подовження немає: мо́лодість — мо́лодістю, при́язнь — при́язню, по́вість — по́вістю, кров — кро́в’ю, ма́тір — ма́тір’ю, не́хворощ — не́хворощю.