Бухарест: треба їхати і бачити на власні очі

Поки половина мого фейсбуку їздить по Лондонах, Римах і Парижах, ми з Женею опинилися в Румунії. А куплені не на ті дати квитки і, відповідно, заброньований готель на меншу кількість днів зробили наше перебування тут досить різноманітним.

До Бухареста я вирішила підготуватися, тому почитала різні поради/враження/описи на всяких тревел-сайтах. Усі вони одноголосно стверджували, що столиця Румунії не варте уваги місто, брудне, нецікаве, у якому стара архітектура потворно поєднується з сучасними «шедеврами» будівельної справи. Ось з таким напіврозчарованим настроєм і полетіла. І мої очікування розбилися вщент.

Центр міста чимось нагадав мені Відень. Напевно, помпезними будівлями, рікою в акуратному каналі з просторою набережною, скляними фасадами нових будівель, розкиданими повсюди електросамокатами, низькими тротуарами і рясною розміткою на дорогах.

Узагалі найбільше в Бухаресті я хотіла побачити славнозвісний величезний парламент. Так-от, якщо не знати, як цей парламент насправді виглядає, то що не крок у центрі можна натикатися на величні споруди, які легко з ним сплутати. А то всього-на-всього художній музей, МВС чи якийсь суд. Але коли бачиш справжній парламент, то відразу всі побачені раніше претенденти на це звання стають міні-парламентами, настільки справжній Палац Парламенту височезний, широчезний, помпезний, що перехоплює подих своїми розмірами і не влазить повністю в камеру телефона з жодного ракурсу.

На відміну від Верховної Ради України, до румунського Палацу Парламенту можна потрапити без запису. Екскурсії відбуваються майже щогодини, проводяться румунською та англійською мовами і коштують 40 леїв, або десь 250 грн, головне не забути паспорт. 

Насправді екскурсією це важко назвати. Прогулянка на кількох поверхах, де показують конференц-зали і зали для прийомів. Вони величезні, декоровані коштовними матеріалами і здаються в оренду під різні заходи. Принаймні тепер я знаю на одне місце більше, де можна зробити конференцію на 1200 учасників. Насправді це все треба бачити, важко передати словами всю велич будівлі і переживання з приводу того, скільки йде ресурсів на оплату комунальних послуг ;).

Перед парламентом велика площа, де часом відбуваються концерти, а зараз стоїть новорічна ялинка, а навколо неї новорічний ярмарок. Від неї простягається алея з фонтанами, яка закінчується великим фонтаном на великому дорожньому перехресті. Як сказала екскурсовод, це алея, яка веде в нікуди і для чого була потрібна – не зрозуміло, якщо хочемо побачити щось гарне, треба рухатися по діагоналі на вулицю Вікторії.

Хоч у тексті екскурсовода і відчувалося ніби якесь вибачення за всю цю помпезність парламенту, що будувався диктатором Чаушеску, але, як мені здалося, сучасній Румунії помпезність також «не чужа», принаймні церква чи собор, який будується поряд, аж ніяк мініатюрним не назвеш.

Фото старовинних будинків, монументів та сучасних будівель можна побачити в інтернеті і легко ідентифікувати в житті. Найбільше мою увагу привернуло те, що в центрі багато історичних будинків реставрується, а старі багатоповерхівки аля совєт-стайл утеплені, заштукатурені і ще й помальовані в різні кольори. Оце, до речі, перше, що впадає у вічі, окультурені житлові будинки, які порівняно з панельками Києва видаються просто хоромами.

Ще помітила, що в забудовників Бухареста був якийсь неймовірний потяг до симетричного розташування однотипних будівель уздовж доріг.

Хоч у центрі все досить по-європейськи організовано, проте по-рагульськи запаркованих машин, потворних балконів та кондиціонерів, людей, які харкають просто на тротуар, а пляшки викидають на клумби, також вистачає.

Що варто побачити, окрім парламенту? Обійти пішки стару і центральну частину міста, купу пам'ятників, великих і маленьких, зайти у величезну книгарню на шість рівнів і наробити інстаграмних фото, але купувати книжки в інших крамницях за більш приємними цінами, а їх по місту вистачає, побачити величезний Будинок преси, величезну Тріумфальну арку, що нагадує паризьку, а ще гуляти парками з великими озерами та уздовж річки-невонючки.

Найбільше мене вразило те, що в місті присутній простір. Отаке сильне внутрішнє відчуття простору. Широкі тротуари, хоч і не всюди, широкі дороги, широченні проспекти, величезні парки. Аж дихається і ходиться вільно, на відміну від Києва чи інших великих міст, де, здається, ти аж згинаєшся під тиском мафів, напаркованих машин, розбудований балконів чи літніх майданчиків і нескінченного потоку людей.

У центрі дуже багато закладів близькосхідної кухні, повсюди реклама бургерів та різного м’яса, картоплі фрі і кока-коли, біля входів стоять дівчата або хлопці та активно запрошують зайти. А ще на вулицях купа різних закладів, де продають різні борошняні вироби, за якими завжди довжелезні черги. По місту бачила чотири служби доставки: жовту глово, зелену убера, рожеву панд і ще якусь помаранчеву. У закладах порції досить великі, що приємно радує. А от макдональдс несмачний, у Києві кращий. На жаль, національної кухні не вдалося спробувати. Зважаючи на рекламовані жирні та борошняні страви, дуже дивно, що румуни досить стрункі J.

По всьому місту розкидані невеличкі магазини «Mega Image», де можна купити продукти. До речі, там я вперше бачила пляшку кока-коли на 2,5 л, а ще колу з малиновим смаком, смак у пляшках із зеленою та фіолетовою обкладинками не вдалося ідентифікувати. Але малина не сподобалася, занадто солодка.

До речі, про румунів. Вони зовні досить відрізняються від українців. У нас такий тип зовнішності асоціюється переважно з ромами, представниками Близького Сходу та Балкан. Вони темненькі, з великими рисами обличчя і густим темним волоссям. Дуже голосні, емоційні, швидко говорять. Англійською та мовою пальців сяк-так можна порозумітися, а в написах румунською мовою можна віднайти аналогії з латиною або англійською.

Організація транспорту мені дуже сподобалася, хоча в логіці купівлі квитків на громадський транспорт я так і не розібралася, цим займався Женя. Автобуси новенькі та комфортні, ходять за розкладом. З аеропорту до центру або залізничної станції можна доїхати на автобусі десь за 40 хвилин. Також є метро з чотирма гілками, що працює з 5 до 23. До речі, карта ліній і станцій дуже нагадує київську.

У румунів своя валюта леї. Курс десь 5,5 грн = 1 лея. Загалом ціни трішки вищі за київські, але прийнятно. Повечеряти так, щоб не лишитися голодним, на двох можна десь на 80-100 леїв. А ще в них такі дивні купюри – з прозорими пластиковими вставками!

Загалом я залишилася задоволена, особливо зважаючи на те, що після інтернет-відгуків нічого хорошого не очікувала. Європейська столиця, що має й історичну частину, і сучасну забудову, зі своїми архітектурними та культурними родзинками. Одного дня буде замало, але двох цілком вистачить, щоб поверхово ознайомитися з Бухарестом і не знудитися.

Цей довгий відгук написала для того, щоб хоч якось перебити негатив, що гуляє українськими тревел-сторінками, та рекомендувати мандрівникам не оминати увагою столицю Румунії.