#історії_людей. Агнеса

В опівнічний час першого дня другої третини літа вистукувала високими підборами по платформі. Позаду залишався такий бентежний вечір, два коктейлі й наче оповита пеленою сну я. У чорній сукні з незвично великим декольте, яскравих сандалях і з не менш яскравими губами, я відчувала себе несказанно гарною, незбагненно звабливою й неймовірно особливою. Занурена у свої думки, походжала платформою туди-сюди, зовсім не зважаючи на світ навколо.

– Девушка, я – фотограф. Вы очень красивая, я хочу пригласить вас на фотосессию, – неочікуване звертання змусило мене повернутися до реальності. На мене дивився худенький-маленький чоловік, аж ніяк не схожий на фотографа.

– Дякую, мене таке не цікавить, – відмовилася я.

Та він не здався, сів поруч зі мною у вагоні і продовжив розмову.

– Ну, давайте хотя бы познакомимся, если не сейчас, то позже сделаем фотосессию. Как вас зовут?

– Агнеса, – збрехала я, згадавши найдивніше ім’я з усіх, які мені колись доводилося чути. Мій співрозмовник засвітився.

– Не могу поверить, – радувався він, наче дитина, – вы моя первая знакомая с таким именем. Никогда бы даже не подумал, что познакомлюсь с девушкой по имени Агнесса. А вы с Киева, где живете? Может, я провожу до дома?

– Так, з Києва, на Позняках. Проводжати не треба, не думаю, що моєму коханому це сподобається.

– Коханому? Наверное, он вас очень любит. Вы у него такая красивая.

– Безмірно любить. Нещодавно зробив пропозицію.

– Поздравляю, только не рассказывайте ему обо мне. А чем вы занимаетесь, где работаете?

Тут уже я ввійшла у смак. Якщо вигадала ім’я, своє місце проживання, ще й майбутнє заміжжя, чому б не вигадати і роботу?

– Я займаюся комунікаціями – допомагаю встановлювати зв’язки між потрібними людьми для вирішення їхніх проблем, – навіваючи загадковість, почала я. І більше не стримувалась у вигадці. У своїй розповіді я була самодостатньою, упевненою молодою жінкою, яка знає, чого хоче від життя, і знає, як це отримати. У мене були чітко сформовані цілі і жодного сумніву, що я їх досягну.  Я була щаслива в своєму особистому житті й успішною в професії. У моєму голосі вчувалися якісь владні нотки, і з кожною наступною відповіддю на питання я наче виростала сама у своїх очах, а в очах мого співрозмовника читалося все більше захоплення. Я не розповідала про те, хто я, я описувала ту, якою б я хотіла бути.

Він вийшов на одну станцію раніше. А Агнеса продовжила свій шлях до дому.

Наступного ранку, прибираючи в орендованій на трьох квартирі, я пригадала цю нічну розмову з випадковим попутником і задумалася: «А що заважає мені бути такою, як вигадана Агнеса?»