#історії_людей. Знак
Знов і знов я
оновлюю його сторінку у Фб. Якби була не віртуальна, а паперова, то я давно б
стерла її в порох. Уже три місяці одне й те саме. Ті самі пости, те саме
фото, тільки змінюється кількість друзів: він забрав мене з чорного списку, але
запит у друзі так і не схвалив. Переходжу на свою – кілька лайків, коментарі,
запити в друзі: араб, араб, йорданець, турок – девушка-красавіца, люблю-нємагу, вихаді
за меня замуж – у бан, усіх у бан! О, канадієць, і тебе теж у бан. Усе марнота
марнот. І знов вертаюся на його сторінку.
Весна стала
обтяжливою. Повсюдно майорять ці закохані щасливі парочки. Ними кишить метро,
парки, концерти й кафе. А я, розбита, розтоптана, морально зґвалтована, упиваюся
своїм болем і станом покинутої та забутої.
Чим гірша я? Що
зі мною не так? Що я не так роблю? Чим я не заслужила своєї порції взаємної
любові?
Ще один вечір,
безмістовно проведений за оновленням його сторінки, переглядом фото, перечитуванням
повідомлень, самобичуванням і самокатуванням, підходить до кінця.
Умощуюся в ліжку
і довго вдивляюся в нікуди: Боже, дай мені знак. Я хочу завтра розплющити очі,
і щоб все змінилося, я хочу бути щасливою.
***
Як і звичайно,
відразу після пробудження вмикаю Фб. Мене чекає повідомлення від давньої знайомої,
яку я не бачила купу років.
– Привіт, може, ти мене вже й не
пам'ятаєш, але я пишу тобі в дуже важливій справі. Я вже кілька років живу в
Канаді. Один мій знайомий побачив твоє фото серед моїх друзів у Фб і просто
втратив глузд, так ти йому сподобалася, просить, щоб я за нього словечко
замовила, бо ти його в друзі навіть додати не хочеш. Будь ласка, не ображайся,
хлопець він хороший. Та й здається, це любов ❤
Хотіла знак? На
тобі!
Коментарі
Дописати коментар