#історії_людей. Сусідка
Вистукуючи високими підборами по долівці,
пізньої ночі я верталася з вечірки додому. Уже майже дісталася своєї квартири,
коли помітила, що двері до сусідньої відчинені. «Може, щось трапилось? – думала
я, заходячи до домівки, – проігнорувати чи втрутитися?»
Усі 9 місяців проживання тут я намагалася бути
гарною сусідкою: здавала гроші для клумби з квітами, розвішувала плакати на
поверхах про енергозбереження, врятувала собачку, яку зачинили на балконі, ще й
активно агітувала за сортування сміття. «Треба йти, навіть якщо там злодії або
маніяки-вбивці, я ж хороша сусідка!»
Вийшла і попрямувала до відчинених дверей,
обережно торкнулася, постукала. Почулися кроки, і чим ближчими вони ставали,
тим більше калатало моє серце. Ах! На порозі постав голий (ну як голий, у
трусах) мужчина з пляшкою шампанського в руках.
«У вас двері були відчинені... – несміливо
почала я, – я сусідка... ваша... боялася, може, щось сталося...»
З кожним наступним словом він усміхався все
ширше, грайливо рухаючи м'язами грудей. «Так-так, сусідка, – потягнувся він до
мене рукою, намагаючись заманити всередину, продовжуючи вигравати м'язами та
розмахуючи пляшкою в іншій руці, – так-так, двері для тебе відчинені...»
Занепокоєння вразило мене мов блискавка, і
тому вистукування підборів, яке почулося за спиною, видалося шансом на
порятунок: матиму, до кого кричати по допомогу. Стукіт наближався, сусід
усміхався все ширше, серце калатало сильніше, краплі конденсату котились
пляшкою... Стукіт стих за моєю спиною. Я оглянулася: переді мною стояла дівчина
на височезних підборах, у коротенькій сукенці, з яскравим макіяжем, просто як я
з вечірки.
Коментарі
Дописати коментар