#історії_людей. Незалежність

Це був мій третій концерт «Океану Ельзи» за три роки. Цього разу в Івано-Франківську.

З неба лило мов з відра, ноги вже давно змокли, блакитні кеди вкрилися болотом, з дощовика рясно скрапувала вода, а я танцювала, щосили гупаючи по калюжах, підспівувала кожній пісні, незважаючи на повну відсутність голосу, вертіла головою на всі боки, махала руками, і здавалося, що зараз, у цю мить, на цілому світі не знайдеться кращого місця, ніж цей маленький неосвітлений стадіон. І раптом мене пронизало усвідомлення: я тут, думками й тілом я тут, в Івано-Франківську, на концерті «Океану Ельзи», всеціло й повністю занурена в музику, і ніщо інше мене не відволікає.

Прозріла. Зрозуміла, що сталося і що змінилося.

На концерті в 2014 я не могла розслабитися. Я з’їдала себе сумом, поглядаючи на щасливі парочки навколо, і все думала: чому, чому я тут одна, чому він не зі мною, чому в нас з ним не може бути все по-людськи, з обіймами й поцілунками на людях, спільними концертами, сміхом і триманням за руки? Що я роблю не так, чому постійно я роблю щось не так? Чому я все псую? Чому в нас не виходить, як у інших? Але ж якщо я буду краще поводитися, більше старатися, то все вийде, все обов’язково вийде. Після танцювальної Вакарчук вдавався до лірики, і цей сум роздирав не просто весь «Олімпійський», а перш за все мою душу, що розсипалася назовні рясними сльозами.

На концерті в 2016 я так само була одна. У густому натовпі першої фан-зони, де слухачі липко терлися один до одного, я відчувала себе самотньою й закинутою. Вакарчук ще пронизливіше роздирав натовп своєю лірикою, а я вже давилася тими сльозами, бо чому не вийшло, чому в нас з ним не вийшло? Чим я йому не вгодила? Ми могли б бути такою гарною парою – а натомість я тут, розбита й абсолютно здеморалізована, задавлена породженими ним комплексами, не знаю, як виборсатися з цього емоційного дна, тоді як він продовжує далі жити, працювати, зустрічатися з жінками, будувати кар’єру, наче мене й не було, наче нічого не сталося: роздавив, переступив і пішов далі.

І ось сьогодні, 30 травня 2017 року, я була на своєму третьому концерті «Океану Ельзи» за три роки. Я була тут, кожною своєю думкою і кожним своїм рухом. Я підспівувала пісням, і їх слова – то було єдине, що крутилося в моїй голові. Я просто була тут, на концерті, я просто співала, просто танцювала, я просто проживала цю мить, дихала на повні груди, раділа, сміялася, стрибала.

Прозріла. Зрозуміла, що сталося і що змінилося. Я нарешті була вільною. Я нарешті виборола свою «маленьку незалежність».