#25_не_до_25

Із 30 пунктів, які я записала у список на 2017 рік, виконала аж 5! І серед них – відвідати всі обласні центри України. «Усі» – це досить умово, бо в Луганську не довелося бути до 2014, а зараз якось і не особливо можна.  

КИЇВ. Уперше я побувала тут у п’ятому класі. Потім багато разів приїжджала в НЕНЦ – Національний еколого-натуралістичний центр: брала участь у різних конкурсах, конференціях, школах; потім були олімпіади, МАН і всяке інше, аж допоки в 2005 році не вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З того часу живу, працюю, радію і сумую тут.

НА ФОТО: університет моєї мрії, місце, з якого все починалося, – мій Шевченка. 

АР КРИМ. Про відпочинок в «Артеку» мріяв чи не кожний у часи моїх юних літ. Мені пощастило побувати там у 2000 році. А потім ще не раз поверталася до Криму – і з освітньою метою, і для відпочинку.

НА ФОТО: остання поїздка до Криму. Це був ІІІ етап Вищої політичної школи. З четвертої ранку я сиділа в «Маці» на вокзалі, чекаючи приїзду інших учасників. А сьомій нас зібралося вже кілька людей, і ми гуляли ранковим Сімферополем та жували мандаринки.

СЕВАСТОПОЛЬ. Моя єдина поїздка до цього міста була ще в таборі «Артек».

НА ФОТО: перший раз у Херсонесі. Згодом ще раз поверталася сюди в 2009.

ВІННИЦЯ. Мій останній обласний центр.

НА ФОТО: у листопаді мали аж три презентації Програми стажування у Вінниці. Забігалися настільки, що на згадку лишилося одненьке селфі.

ЛУЦЬК. Одне з найзатишніших міст, де я б залюбки могла жити. Бувала тут і теплий, і холодний час, і завжди воно прекрасне.

НА ФОТО: презентація Програми стажування в одному з вузів.

ДНІПРО. А тут я була ще в часи, коли місто називалося Дніпропетровськ.

НА ФОТО: ми жили в готелі «Дніпропетровськ» з виглядом на набережну та річку. Увечері закутувалися в халат, виходили на балкон та пили червоне вино з великих бокалів, споглядаючи метушню унизу.

ДОНЕЦЬК. То була незабутня подорож, бо якраз запустили перші поїзди-інтерсіті, а ще різко похолоднішало, і звідусіль почала надходити інформація про те, як вони зупиняються або ламаються в дорозі. Нам більш-менш пощастило, бо у вагонах тільки вимкнули опалення і прибуття було із незначним запізненням. Ми гуляли містом у мінус 16, у якомусь закладі нам зробили знижку, бо ми розмовляли українською, а ще ми пили каву у кафе, оформленому в стилістиці «Шахтаря», на донецькому стадіоні.

НА ФОТО: біля готелю «Ліверпуль», у якому тоді зупинилися.

ЖИТОМИР. То було 28 грудня, а в місті ще стояв Ленін і навіть не пахло снігом. На згадку замість магнітика я купила житомирські шкарпетки. А за кілька днів вождь упав ;).

НА ФОТО: спільне фото з тренінгу, на який я їздила до Житомира.

УЖГОРОД. Місто, яке в шкільні часи знала найкраще після рідного Міжгір’я. Спочатку їздила сюди до родичів, потім до ортодонта, коли носила пластинку, потім на конкурси-олімпіади, потім до в гості до найкращої подруги дитинства Свєти, потім знову до ортодонта, бо тут ставила брекети, а тепер знову їжджу в гості до Свєти.

НА ФОТО: улітку приїздила до Свєти і підступно заманила її в Музей народної архітектури робити багато селфі J А сама фотографувалася біля Ужгородського замку ).

ЗАПОРІЖЖЯ. У 2003 році я потрапила в круїз з Одеси до Криму, а потім по Дніпру вгору до Києва. Одна із зупинок була в Запоріжжі. Пам’ятаю, екскурсовод розповідав, що в місті є традиція, коли молодята висаджують деревце, тому місто дуже зелена. Я потім неодноразово використовувала цей факт на різних конкурсах-олімпіадах.

НА ФОТО: як же без Хортиці? Поки київські дітки фотографувалися з козами і бігали за курми, я уподобала собі козака ;)

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК. Ще одне місто, у якому я б залюбки жила.

НА ФОТО: моя перша поїздка до Івано-Франківська. Я до неї дуже ретельно готувалася. Роздрукувала карту, позначила визначні місця, перечитала купу інформації. У результаті мала аж двох місцевих екскурсоводів, один з яких навіть погодився піти зі мною до краєзнавчого музею ).

КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ. Насправді по Київщині їздила небагато. Але цього року довелося побувати в Чорнобилі та Прип’яті, а ще на Ржищівничі та Витачеві. Хотілося б доїхати до Буків у 2018.

НА ФОТО: у Білій Церкві вперше побувала в 11 класі на Всеукраїнській олімпіаді з української мови. Наступною стала поїздка до дендропарку «Олександрія».

КРОПИВНИЦЬКИЙ. З 2014 року в мене залишилися дуже неприємні враження від поїздки до тоді ще Кіровограда. А все через 3-годинне перебування у готелі «Турист» у номері люкс з покривленим матрацом, тільцями вбитих павуків на шпалерах та калюжею посеред ванної кімнати. Але цьогорічна поїздка розвіяла всі погані спогади. Насправді дуже привітне місто.

НА ФОТО: «щаслива» я після готелю «Турист».

ЛЬВІВ. На відміну від дуже багатьох людей, не маю особливої любові до нього. Як на мене, сьогодні це місто для туристів, а не для життя. Але, безумовно, темпи його розвитку вражають.

НА ФОТО: перші відвідини міста. То був 2009 рік і не було Інтернету. Тому ходили з картою. А ще замість магнітиків до Києва я привезла два томи Валер’яна Підмогильного, куплені в букіністів.

МИКОЛАЇВ. То було спекотне літо. Ми жили в самісінькому центрі, де навіть посеред робочого тижня буяло життя, вночі світили вогні, грала музика, люди гуляли і розважалися. Чудове місто.

НА ФОТО: перші відвідини Миколаєва.

ОДЕСА. Бувала тут і на відпочинку, і по роботі, а в результаті місто асоціюється з гадостним недоготелем «Токіо-готель», у якому довелося зупинитися, коли «кинули» з квартирою. Якщо це жахливе місце ще існує, ніколи-ніколи-ніколи там не зупиняйтеся.

НА ФОТО: я належу до тих щасливих дітей, які побували не тільки в «Артеку», а ще й «Молодій гвардії», де навіть брала участь у таборовому конкурсі краси та стала «Міс шарм». А ще ми мали екскурсію до Одеси, і тоді я вперше побувала у «Маці», де скуштувала макфлурі – це морозиво якраз активно рекламували по телевізору, коштувало воно страшенно дорого – аж 3,50 грн J

ПОЛТАВА. Хоча в Полтавській області бувала раніше, але до самого міста дісталася лише цього року і, звичайно, перше, що зробила, то пішла їсти галушки ;).

НА ФОТО: як порядна пані кандидатка філологічних наук, ніколи не можу пройти повз пам’ятник Тарасу. Якщо в місті є Тарас, значить, я маю мати з ним фото ;).

РІВНЕ. Минулого року мала їхати до Рівного, а вночі випав сніг. У результаті, моя маршрутка не приїхала, довелося 2 години чекати іншу. Вона їхала не 4, а 6 годин, тому дісталася до міста з величезним запізненням. Швиденько впоралася із своїми справам і, толком навіть не роздивившись навколо, побігла на автобус до Луцька.

НА ФОТО: але то не були мої перші відвідини міста, і я таки його бачила і добряче погуляла ним, але в 2003 році – під час Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.

СУМИ. Місто, у якому я була двічі, і яке я так і не побачила, бо галопом по Європах. Але тут дуже комунікабельні таксисти, з ними можна поговорити про все на світі ;).

НА ФОТО: пані філологиня та Тарас з пташкою на голові десь неподалік центральної частини міста.

ТЕРНОПІЛЬ. У Тернополі я жила в готельній кімнаті без вікна, відвідала зоопарк та перепробувала десерти в КОЗІ J А ще ходила на найдорожчі доступні місця в театрі аж по 35 гривень на «Три сестри».

НА ФОТО: бути в Тернополі та не бути біля ставка – то не бути в Тернополі ;)

ХАРКІВ. В 11 класі в мене з’явилася подруга Влада з Харкова, познайомилися ми з нею в Києві навесні, улітку вона приїжджала до мене на Закарпаття в гості, а взимку я вперше вирушила до неї до Харкова. Тоді панували рекордно низькі температури, тому знайомитися з містом довелося в діапазоні температур мінус 20 – мінус 28, рухатися перебіжками і довго-довго потім удома відігріватися. Поки Влада не переїхала до іншого міста, часто бувала в Харкові як гостя, тепер їжджу в різних більш-менш робочих справах.

НА ФОТО: День міста 2016. На мені ексклюзивна лігоінтернівська футболка, той день разом з колегами провели на Містечку USAID.

ХЕРСОН. Навесні 2010 я поїхала на студентську олімпіаду з української мови та літератури, яка відбувалася в Херсоні. Та поїздка запам’яталася кільками речами. По-перше, легендарною постаттю Вадима Лубчака. Коли я збиралася їхати, один знайомий сказав: о, у Херсоні ти точно познайомишся з Вадимом Лубчаком. Коли ми з колегою їхали в поїзді і розговорилися з сусідкою, вона сказала: о, в університеті ви точно познайомитеся з Вадимом Лубчаком. Коли ми блукали містом у пошуках університету, хтось з місцевих нам допомагав знайтися, а потім додав: о, ви точно познайомитеся з Вадимом Лубчаком ;). Так насправді і сталося, бо Вадим був найкращим і найактивнішим студентом, на плечі якого упало щастя піклуватися про учасників олімпіади. По-друге, місто запам’яталося «Смаженим кабанчІком» – вивіскою на закладі десь уздовж центральної дороги, яка шматувала на дрантя чутливе серце юної філологині своєю неграмотністю. Коли я була в Херсоні 2 роки тому, заклад і вивіска залишалися на звичному місці.

НА ФОТО: у Херсоні я каталася на оглядовому колесі J

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ. Що таке місто Хмельницький, я побачила тільки під час третього приїзду, бо перші два далі хмельницького славнозвісного базару я не була ;) Саме на ньому купувалася моя славнозвісна випускна сукня за тоді шалені 400 грн. Що мене вразило найбільше під час останньої поїздки? Служби таксі. Вони називають номер машини і її колір.

НА ФОТО: у мене нема жодного фото з цього міста, але є фото скульптури, присвяченої Героям Небесної Сотні.

ЧЕРКАСИ. В’їзд у місто Черкаси просто неймовірний. Я досі не поцікавилася, що воно таке, чи дамба, чи коса, чи такий довгий міст. Але це захоплює подих, коли яскравого сонячного дня ти їдеш дорогою, по обидва боки якої синя водна гладь, а попереду виростає місто.

НА ФОТО: бачу Тараса – не бачу перепон ;) Традиційне фото.

ЧЕРНІВЦІ. Однієї поїздки мені було замало, щоб перейнятися атмосферою цього міста, але одне бажання таки здійснила – побувала в адміністративному корпусі Чернівецького національного університету, про що мріяла з часів перегляду фільму «Тіні незабутих предків». Неймовірне місце.

НА ФОТО: на території Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

ЧЕРНІГІВ. Уперше побувала тут на екскурсії кілька років тому. Запам’яталося те, що під час Другої світової війни місто було зруйновано вщент, окрім історичної частини, і повністю відбудовано до 1960 року. А ще в Чернігові є пам’ятник молодому Тарасу Шевченку, по якому неосвічені і недалекі мамаші дозволяють лазити своїм дітям.

НА ФОТО: художнє фото від Добоні в історичній частині міста.

ЛУГАНСЬК. Тут я ще не була, як і загалом де-небудь у Луганській області, хоч і згадувала його у своєму невиданому романі. Але я вірю, що матиму таку нагоду, коли над містом знову замайорить український прапор.

Що далі? Напевно, наступною треба ставити ціль відвідати всі європейські столиці J