#історії_людей. Ой!

Це був якийсь страшенно нетиповий ранок. Він прокинувся в такому нетиповому для себе доброму гуморі і, здається, навіть мугикав щось під ніс. Обіймав мене, турботливо ляскав по попі і повсякчас брався цілувати.

Він зовсім нетипово не сказав ні слова, що я довго сиджу у ванній, і ще більш нетипово і не писнув, коли я на кухні увімкнула гарячу воду, а в нього в душі пішла холодна.

Він зовсім нетипово тримав мене за руку і геть не поспішав, проходячи повз консьєржа, навіть не намагаючись вибігти вперед й зробити вигляд, що я не з ним.

«Може, каву?» – геть нетипово запропонував він, зупиняючи машину біля придорожнього кафе. І зовсім нетипово смакував напій і ніжився на сонечку.

Він висадив мене біля дому і на прощання так нетипово дивився мені в очі, ніжно, ласкаво і любляче, і тепло поцілував у губи.

«Невже? – міркувала вдома я. – Невже в нього нарешті прорізалась любов до мене, і він не боїться її показувати?»

О пів на одинадцяту я зателефонувала йому:

«Любимко, я вже в поїзді, скоро лягатиму. Як твій день?»

«Ой замахався, устал, тоже буду ложиться... – мій трудяжка, бідолашний, думала я. – Щасливо, мала, цілую».

Я розтанула і геть не помітила, що не поклала трубку. Але й на тому боці чувся шум: він теж.

«Ну все-все, прекрати, – долинав до мене жіночий голос, – хватит шалить...»

Зв'язок перервало. Поїзд стукотів. А в голові відбивала думка: він не втомився і не лягає спати. Він з іншою жінкою.