#історії_людей. Гастролер

Якби не злива, то я, напевно, ще б нескоро вибралася в книгарню «Є» за самовчителем французької мови. Але на вулиці періщило, як з відра, і я вже стояла магазині, струшуючи з себе наслідки несподіваного потопу, аж коли почула за спиною: «Ти де? Я вже тут...»

Цей божественний голос я б упізнала з мільйонів, так само як і ті божественні очі, з власниками яких я нещодавно мала нагоду кілька разів пити каву, а потім довгими весняними ночами подумки обирати весільну сукню, імена трьом дітям і будиночок біля моря на пенсійний час.

Коли я обернулася, то вхопила поглядом тільки синю куртку чоловіка, який поспішно вибігав за двері. Він?

Аж раптом назустріч мені неслася Галя, з провиною у голосі говорячи у телефон: «Котику, зажди, я вже виходжу», привіталася зі мною і теж поспішно зникла за дверима. «Збіговисько обставин?» – закрутилося в мене в голові, й образ пенсійного будиночка помаленьку почав танути в уяві.

Аж раптом прийшло сповіщення на телефон. Писала подружка з минулої роботи і пропонувала зустрітись на вихідних. У мені прокинувся збірний герой усіх детективних серіалів, які я переглянула за останні 10 років, і план визрів сам.

Свого часу ми з нею, Галею, а також героєм сьогоднішнього дня працювали в одному проекті, тому я запропонувала подружці влаштувати суботні посиденьки в стилі серіалу Sex and the City, компанією з старої роботи, покликавши Галю і ще четверту дівчину, яка досі там трудилася. У спільному чаті все швидко вирішилося-погодилося, і залишалося чекати суботи. Звичайно, можна було б спитати в нього напряму або принаймні розговорити Галю, до кого на зустріч вона поспішала. Але, як кажуть, істина у вині. І от за бокалом вина настав час істині розкритись.

– Дівчата, не повірите, – почала я, – наша зустріч невипадкова. Уявляєте, зайшла на днях у книгарню, зіштовхнулась там з Галею, а буквально за кілька хвилин отримала повідомлення від тебе, – кивнула я бік подружки, – і зрозуміла: це доля, треба зібратися нашим старим колективом. До речі, куди це ти в такий дощ поспішала, інші в магазині ховалися, а ти в самий епіцентр подій, – я намагалася бути приязною і не показувати хвилювання.

– Було до кого поспішати, – загадково звела догори очі Галя, – пам’ятаєте Валєру, він прийшов напередодні нашого потрійного звільнення? Ми з ним бачилися вже кілька разів. Він так завзято залицяється до мене, що ще трохи – і не втримаюся, здамся… закохаюся по самі вуха…

– Валєра? Коли, ти кажеш, це було, коли я писала про зустріч? Галю! Я теж з ним неодноразово гуляла, і він до мене залицявся! А того вечора я запрошувала його з собою в театр, але він відмовився, бо начебто мав дописувати квартальний звіт на роботі.

Такого повороту подій я не очікувала. Вималюване в мріях ідеальне життя з Валєрою помаленьку почало розлітатися на друзки, я відчула велику образу через те, що виявилася не єдиною, а щонайменше однією з трьох. Відчуття жіночої солідарності переповнило мене:

– Дівчата, ви здивуєтеся, але ми теж час від часу бачимося з ним… І завтра ввечері він обіцяв прийти до мене й приготувати деруни…

Зависло мовчання. А потім тихий схлип. Утрьох одночасно ми обернулися в бік нашої четвертої. Вона зблідла, а з її очей одна за одною котилися великі сльози. Цікаво, а якою була її історія з Валєрою?