#історії_людей. Пташка

За жовто-червоними будинками сходило сонце і потроху заповнювало собою кімнату. Світло впало на нього. Спав на моєму до цього давно самотньому ліжку, такий спокійний, рідний і нарешті, напевно, мій. Сім років дружби лишилося позаду – досі не могла повірити, що він таки розгледів у мені дівчину.

Ми навчалися в одній групі. І, як у найтиповіших фільмах, я закохалася в нього з першого погляду і в перший же день. Високий, широкоплечий, блакитноокий, він виділявся серед інших хлопців. Чого мені вдалося досягнути за перший курс – набути статусу «найкращої подружки». Ціле літо готувалася, збиралась з силами, щоб отак просто з першого дня навчання випалити про свою любов і бажання бути більше, ніж подружкою. А першого вересня він прийшов на пари, тримаючи на руку нашу одногрупницю.

Він захоплювався пейзажною фотографією, а я нібито зовсім випадково виявилася прихильницею портретної. Довелося вчитися. Я робила його чорно-білі портрети «для практики». А потім верталася додому і довго вдивлялася в його обличчя на фото.

Його потягнуло в гори, і виявилося, що це й моє давно не реалізоване бажання, довелося долати свої страхи.

Він рідко називав мене по імені, звертався «Пташко», казав, у мене таке гарне прізвище, що по-іншому й не можна. Хіба я могла заперечити?

Ніхто нічому не дивувався. Ми ж найкращі друзі. Так тривало 5 років. Одного ранку він подзвонив мені і сказав, що дівчина покинула його. Я рік повертала його до життя, і ось сьогодні це сталось.

Стояла біля вікна, дивилася на схід сонця і все не могла зібратися з думками: тепер же я йому стала більше, ніж просто подружка? По-іншому не може бути. Нарешті дочекалась.

Ой, прокинувся. Підходить. Обіймає за плечі і муркотить на вушко:

– Пташко, зробімо вигляд, що нічого не було. Не псувати ж нашу дружбу одноразовим сексом?