#історії_людей. Танцювати
«Я не вмію танцювати», –
сказав мій співрозмовник. Ми йшли темною вулицею і говорили про все на світі.
Стільки всього було сказано, а зачепило саме це: я не вмію танцювати.
Здалося, що час відмотався на роки
назад, і я опинилася на кухні разом з ним – єдиним чоловіком, якого я кохала.
У нас було більше сварок, ніж
щасливого співіснування. Я чула замало теплих слів і зовсім дрібку щирих
зізнань. Часто весь світ замикався в чотирьох стінах, і я більше плакала, ніж
сміялася. І дуже часто це більше нагадувало муку, ніж любов.
Але часом, коли ми сиділи на кухні й
починала грати його улюблена пісня, він підхоплювався, згрібав мене в жменю,
притискав до себе, і ми танцювали. Такі рідкісні і такі щасливі миті, проведені
в обіймах такого гарного, такого сильного, такого впевненого в собі, такого
найбажанішого у світі чоловіка.
Коментарі
Дописати коментар