#історії_людей. Ментол

Сьогодні скінчився «твій» шампунь. «Твій», тому що точно таким завжди користувався ти. Head and Shoulders з ментолом, з таким свіжим і манливим запахом. Ти приходив до мене, обіймав, і цей ментол бив мені у ніздрі і манив-манив, руки так і тягнулися до копни твого волосся, я запускала в неї пальці і гладила твоє волосся, туди-сюди, туди-сюди. Таке жорстке й водночас свіже і приємне на дотик. Мене веселив цей процес, я сміялася тобі просто у вухо, а ти відвертався, ніби сердився, а часом і справді сердився, а інколи трохи привідпускав від себе, дивився на мене так по-доброму і питав: «Маленька, ти чого?».

Коли ти зник з мого життя, мій світ осиротів, знебарвився, знеароматився, знесмислився, знеіснувався. І тоді в моїй ванні з’явився «твій» шампунь. Я мила ним волосся, вбираючи його ментольний запах, заплющувала очі й уявляла, що ти поряд, десь поряд, зовсім поряд, просто зараз, у цю мить, я не можу торкнутися тебе. З часом біль притуплювався, і той безкінечний шампунь губився місяцями на полиці, допоки сум і туга за тобою вчергове не заполонювали настільки, що ментольна ілюзія ставала єдиним порятунком.

І ось сьогодні «твій» шампунь скінчився. Я закінчувала приймати душ і вже точно знала, що наступну пляшку такого ж не куплю. Бо все на світі минає, і любов до тебе теж має минути.

От тільки доп’ю ще 19 пакетиків «твого» чаю з бергамотом, і тоді точно все минеться.