#історії_людей. Людина

Ще кілька годин тому я навіть уявлення не мала про існування цієї людини у світі, а зараз дивилася в його світло-карі очі на фото і не могла відвести погляду.

Як це зазвичай і трапляється, замість спати, я безцільно мандрувала нетрями Інтернету в опівнічний час, марнотно вбиваючи лічені години, відведені на сон. Що, що привабило мене в цій статті? Може, такий незвичний підпис автора, у якому вчувалося щось князівське, наче постале зі сторінок давньоруських літописів, якими я "зачитувалася" на першому курсі університету?

Блог про мандрівку Україною. Здавалося б, звичайний текст, геть не позначений комами в складнопідрядних реченнях і з помилковим написанням «нажаль» і «доречі». Але кожне його речення було сповнене любов'ю до цих пройдених стежок і щойно звіданих нових емоцій, залюбуванням безкраїми пустелями, якими де-не-де котився якийсь будяк, дитячої цікавості і водночас великої самодостатності і впевненості в тому, що він робить, де він є, хто він є і що бажає пережити, що все це разом на купу зачаровувало, вимикало мозок, породжувало адреналін і нестримну жагу читати далі: що ж там далі? І коли врешті я дійшла до останнього рядочка, то побачила його: стояв у профіль і дивився попереду себе. До цього в мене навіть думки не виникало уявити його, змоделювали в голові його голос, поміркувати, ким він може бути. І аж раптом фото: ось я, залюблений у життя, залюблений в емоції, такий простий і водночас самодостатній і безмежний.

І нехай весь семимільярдний світ продовжував жити, дихати, підкоряти космос, відкривати дно океану й свердлити земні породи, гратися з ДНК і далі заганяти людство глибше в сіті глобалізму, у цю мить, у цей опівнічний час увесь мій світ зійшовся на цьому фото в єдиному питанні: хто ти є, людино? Стало зрозуміло. Час вмикати холодний розум.

До передсвітанку я вже знала про нього чимало: і повне ім'я, і місце народження, і навіть місце реєстрації як ФОПа. Весь професійний список, місце проживання, закордонні відрядження, наймиліші спогади з юнацьких років, захоплення, маленькі перемоги і страхи. Google показав мені його професійні фотосесії і геть давні світлини з довгою зачіскою, відеозаписи серйозні й трохи кумедні. Я відкрила його портретне фото на весь екран і дивилася в ті світло-карі очі й намагалася зрозуміти: хто ти є, людино? Я знайшла його сторінку у Фб, передивилася всі фото і перечитала всі відкриті дописи. Минуло всього кілька годин, а мені здавалося, що я знаю про нього все. І чим більше я дізнавалася, тим менше мені хотілося зупинятися в пізнанні його.