Шостий. Coming soon (відгук на книгу Євгена Магди "Шостий")

Рано чи пізно це мало статися. Новітня історія України крізь призму не економіки чи суспільно-політичних подій, а інституту президента. І першим написав її політолог Євген Магда.

Насправді важко писати про книгу, з автором якої знайома і маєш можливість час від часу спілкуватися. Ще важче писати, коли книга подарована. Ну і найважче, коли не надто добре знаєш новітні політичні події, а ще більше – боїшся давати їм власну оцінку.

Але факт лишається фактом: переді мною книга Євгена Магди «Шостий», яка підсумовує діяльність кожного з п’яти Президентів України та робить прогноз, який має бути обранець на посаду Глави держави 2019 року.

На термін кожного Президента відведено окремий розділ книги. Перш ніж проаналізувати діяльність гаранта Конституції автор коротко описує становище України, у якому вона знаходилася на той час: економіку, суспільно-політичні настрої, взаємини з сусідніми державами, зміни, що відбулися, основні події тощо. І тільки після цього переходить власне до того, «заради чого ми всі тут зібралися». Насправді такий спосіб подання інформації дає можливість за допомогою кількох десятків сторінок прогортати в пам’яті новітню історію України, а для таких, як я, народжених ще у вісімдесятих, доповнити її власними спогадами і рефлексіями.

В аналізі президентства кожного з Глав держави проступають два чіткі мотиви.

Перший. Кожний приходив до влади в переломний момент розвитку держави, по суті, отримував можливість будувати власний «проект» України з чистого аркуша, питання тільки в тому, як він скористався такою можливістю. Для Леоніда Кравчука цей аркуш мав заголовок першої незалежності, здобутої без крові, Віктор Ющенко зайшов на Банкову після феноменальної мирної революції на хвилі неймовірного патріотичного піднесення, а про те, що відбулося в 2014 році, не варто й нагадувати, спогади ще свіжі.

І поки що історія засвідчує: наступники не вчаться на помилках попередників, і жодного шансу зреалізовано ще не було (хоча я не зовсім права, каденція теперішнього Президента закінчується тільки через рік, тому й висновки робитимемо наступної весни).

Другий. Мов герой класичного художнього твору, кожний Президент України в інтерпретації Євгена Магди має одну яскраву якість, своєрідну «суперсилу», яка виділяє його на фоні попередників та конкурентів і яка є ключем до реалізації шансу побудувати нову країну в нових умовах. Наприклад, автор неодноразово акцентує на успіхах Петра Порошенка у спілкуванні з міжнародною спільнотою, економічному таланті Віктора Ющенка, діяльність якого наприкінці 90-х на посаді керівника Нацбанку забезпечила економічне зростання на початку двотисячних. Навіть Віктор Янукович має свою «суперсилу»: попри розбудову олігархічно-кланової системи та підрив обороноздатності України, він зумів побудувати політичну структуру високої організованості і згуртованості, яка, порівняно з часто розгубленою опозицією, діяла надзвичайно «дружньо» та скоординовано, чітко дотримуючись визначеної лінії поведінки та виступаючи надійною опорою для дій свого «батька».

Здається, це мій перший текст, оприлюднений на загальне споглядання, який стосується вітчизняної політики, відтак, я надзвичайно боюся фактичних помилок у своїх висловлюваннях, тож варто закінчувати.

Наприкінці дозволю собі поділитися цитатою, яка надзвичайно резонує моїм думкам: «Хоча в Україні заборонено діяльність Комуністичної партії, проте ідеї всезагального зрівняння та зневаги до багатства, хай яким шляхом його набуто, надміру живучі». 

Як на мене, подолання внутрішнього комунізму, критичне мислення та практична реалізація заюзаного вислову «не словом, а не ділом» як серед виборців, так і тих, хто обиратиметься, є цілком можливим рецептом «щастя» для того, щоб «шостий» став не просто номером по порядку, а ПІП, з якого почався новий відлік.