#історії_людей. Грейпфрут

Я випірнула на поверхню з метро і наткнулася на нього: стояв з великим букетом білих троянд, якимось пакетом і широко, але ніякого усміхався. Був уже пізній вечір, і біляметрів’я погано освітлювалося смугами світла ліхтарів, у якому мерехтів рідкий сніг.

– Це вам, – простягнув мені букет. – Я купив прокладки, ходімо додому, я швидко все заміню.

– Ходімо, – що ще залишалося сказати мені?

Ми зналися давно, але вчорашнє запрошення в кіно стало несподіваним і невчасним.

– Не можу, у мене крапле з краника на кухні, і це мене дратує, – якусь геть беззмістовну відповідь дала я, втомлена за вихідні постукуванням крапель об умивальник.

– Хочете, я зараз прийду і все полагоджу? – написав він.

– Хочу, – ляпнула я, не подумавши, мов ображена дитина.

Отак у неділю о десятій вечора я впустила у свій дім малознайомого чоловіка з надією, що він врятує мій маленький світ від набридливих звуків і нераціонального використання води.

– Я зараз нічого не можу вдіяти, – урешті виніс він вердикт, покопошившись у сантехніці. – Давайте я завтра куплю прокладки, прийду і заміню.

Стало якось ніяково і незручно за це все.

– Чаю? – спитала я. – А ще краще вина, у мене десь є вино.

Стояли два бокали з червоним на столі. І розмова якось погано клеїлась. І було геть незручно. Я взяла грейпфрут і почала чистити його, намагаючись кудись подіти руки і приховати свою ніяковість. Повільно і ретельно я очищувала дольку за долькою, знімала шкірку, бризкала соком, зосереджена на процесі. Він дивився то на мене, то на мої руки і намагався щось говорити.

– Я пішов, – раптово підвівся він. – Завтра прийду з прокладками, – і зник за дверима, я навіть не встигла щось сказати на прощання.

І ось тепер ми йшли до мене додому міняти ту прокладку.

– Я закінчив, – задоволено потираючи руки, промовив він. – Перевірте роботу.

Усе працювало, нічого не крапало. Нарешті.

– А тепер дайте мені каструлю і йдіть в іншу кімнату, – здивував він та почав щось шукати в пакеті.

«Може, глінтвейну зробить, з учора вино ще лишилося», – подумала я, заспокоїлася і пішла геть.

Я лежала на ліжку, сиділа у Фб, прислухалася до звуків, що долинали з кухні, і не могла второпати, що ж там діється. Урешті не витримала і пішла. Він втомлено сидів на стільчику і дивився попереду себе. На плиті в каструлі щось кипіло. Я підійшла ближче і підняла кришку: на моїй кухні варився БОРЩ.