#історії_людей. Подарунок

Ми з Наталі лежали в траві, простягнувши ноги до блакитного травневого неба.

– Ми разом уже півроку. І наче все добре. Ми розуміємось, і в ліжку все гаразд. Але мені уваги мало. Він ніколи не робить мені подарунків, – бубоніла я.

– Ну, дорогенька, чоловіки то такі створіння, яким коли прямо не скажеш, вони самі не здогадаються. 

Ти маєш знати, чого ти хочеш, і не боятися про це сказати.

Озброївшись порадою подруги, на наступній зустрічі з коханням усього мого життя я таки наважилася.

– Любий мій, коханий, мені завжди так мало тебе. От якби ти подарував мені щось, що б асоціювалася з тобою...

Він грався моїм волоссям і наче не чув моїх слів. Наче й не скупий. Завжди мав дорогі костюми і сорочки, і вино ми пили тільки найкраще. За хвилину він таки порушив мовчання.

– Маленька, тобі не вистачає подарунків?

– Так, – кинула я.

– Не хвилюйся за це, малеча.

Дні минали в злагоді й любові. Довгі розмови по телефону, безкінечні смс. Він поїхав на малу батьківщину, а я чекала його вдома.

І ось нарешті настала довгождана зустріч. Я кинулася до дверей, щойно пролунав дзвінок. Стояв на порозі такий гарний й усміхався. Переступив поріг і протягнув мені щось, завернуте в пакет АТБ. Я взяла його і почала розгортати: на мене дивилася літрова банка з жовтою рідиною.

– Що це? – спантеличено спитала я.

– Це подарунок, маленька. Домашня олія.