#історії_людей. Доросла

У цьому місці зі мною сталось три любові.

Перша.

 

Він був дорослий та поважний. Приїжджав, коли вже темнілось, і за ним тягнувся шлейф різкого Calvin Klein, що чувся навіть вранці. Він любив червоне вино, сир зі спеціями і завжди брав з собою кока-колу – бо я її люблю.

Він згрібав мене в обійми і називав маленька. Курив на балконі одну за одною цигарки і слухав «Bailando» перед сном.

«Я не хочу, чтобы все было просто так, я хочу ребеночка от тебя», – якось поміж іншого сказав він. А за кілька тижнів пішов до студентської любові.

 

Усередині обірвалися всі нитки. Я лежала на ліжку і не могла скластися до купи. Здавалося, що завтра вже не буде ранку, і мої майбутні життєві десятиліття не мають сенсу. І на всій семимільярдній земній кулі не знайдеться іншого, чиє б «маленька» змушувало втікати серце в кінчики пальців на ногах.

 

Пережила.

 

Друга.

 

Він був молодий та спокійний. Приходив на заході сонця, а інколи уранці, часом зустрічав ввечері біля метро або ж призначав зустріч десь у центрі. Здавалось, що він знав усе на світі, і навіть грав на музичному інструменті, назви якого я не знала. Я ніколи не бачила, як він їсть, але часом ми пили сидр і розглядали нічне місто з висоти шістнадцятого поверху.

 

Одного разу ми гуляли всю ніч, а потім сиділи в мене в дворі на лавці й зустрічали сонце. Тоді мені здавалось, що щасливішою бути вже не можна.

 

А за кілька тижнів він сказав: ми ж просто друзі.

 

Здавалося, що моїм сльозам не буде спину. І на всій семимільярдній земній кулі не знайдеться іншого, хто знав так багато і з ким було б таким щастям просто сидіти плече до плеча.

 

Пережила.

 

Третя.

 

Я пам’ятаю, як побачила його вперше в своєму дворі. Йшов невпевнено, дрібними кроками, весь худющий і нещасний. «І нащо воно тобі, дівчино?» – питала я себе. А наступної миті він обіймав мене своїми такими сильними і мужніми обіймати, що все інше вже не мало змісту.

Він так багато говорив і так багато був зі мною, що я таки повірила:

що я гарна

що я розумна

що я цікава

що в мене можна закохатися

що він любить мене і хоче бути зі мною.

А за кілька тижнів він зник. І мій дім без нього опустів.

Я б могла плакати. І зачинитися в чотирьох стінах. Розчинитися в скорботі, не заправляти ліжко, мити голову раз на три дні і жити на смаженій картоплі. Я б могла слухати сумні пісні й дивитись мелодрами. Але навіщо?

Я втрату інших пережила. І це теж переживу.

Бо поки в мене є я, на жодному чоловіку не скінчиться мій світ.