Публікації

Показано дописи з 2017

#історії_людей. Всесвіт

«Алхіміка» свого часу я так і не дочитала, але одну істину, яка так і кричала на мене з кожної сторінки, добре запам’ятала: якщо ти чогось справді бажаєш, увесь Всесвіт сприятиме тобі в цьому. Не знаю, чи й справді мені цього аж так хотілося, але одного ранку я зайшла до ванної кімнати і побачила мокру долівку: текло від сусіда згори: «Ну ось, Всесвіт узявся тобі допомагати». За рік проживання в цій квартирі сусід поверхом вище зумів мене страшенно зацікавити. Часом здавалося, що він вампір, бо активність проявляв тільки після другої ночі, часом звідти долинали такі звуки, наче він намагався позбутися трупа, ще однією здогадкою був бордель, розташований у цій квартирі, настільки часто звідти доносилися прикметні звуки, а згодом працював пилосос і пральна машина. Я чула його сміх, його гучний голос, його могутній стогін, і мені здавалося, що там живе справжній альфа-самець, і бажання глянути на нього час від часу виникало в мені. Ну от і сталося: сусід затопив мене, піду знайом...

#історії_людей. Сорочка

Це вже ввійшло в звичку. Коли я проходила повз Його установу, то телефонувала і просила вийти. Він виходив на перекур, ми стояли один напроти одного, дивилися в очі, перекидалися кількома словами і посмішками й розходилися кожний у своїх справах. Він не бажав більшої інтимності перед центральним входом до цієї поважної структури, а я не мала сміливості наполягати, що насправді потребую її. Того серпневого дня все йшло, як і завжди. Сонце палило. Його лоб вкривався цятками поту, а я все тягнула вниз свою занадто коротку спідницю. Він курив. Трохи схиливши голову на бік, дивився на мене з блаженною усмішкою, я ж натомість з'їдала Його своїм поглядом, бо скучила, бо мені Його завжди було мало, бо хотілося Його обійняти. – Дивись, он новий заступник «нашого»... – указав кудись убік. Біля входу до установи стояв хлопець, геть молодий, років на 2-3 старший за мене. Високий, стрункий, симпатичний, з акуратною стрижкою, гладеньким обличчям, свіжий і підтягнутий, у стильних темних...

#історії_людей. Незалежність

Це був мій третій концерт «Океану Ельзи» за три роки. Цього разу в Івано-Франківську. З неба лило мов з відра, ноги вже давно змокли, блакитні кеди вкрилися болотом, з дощовика рясно скрапувала вода, а я танцювала, щосили гупаючи по калюжах, підспівувала кожній пісні, незважаючи на повну відсутність голосу, вертіла головою на всі боки, махала руками, і здавалося, що зараз, у цю мить, на цілому світі не знайдеться кращого місця, ніж цей маленький неосвітлений стадіон. І раптом мене пронизало усвідомлення: я тут, думками й тілом я тут, в Івано-Франківську, на концерті «Океану Ельзи», всеціло й повністю занурена в музику, і ніщо інше мене не відволікає. Прозріла. Зрозуміла, що сталося і що змінилося. На концерті в 2014 я не могла розслабитися. Я з’їдала себе сумом, поглядаючи на щасливі парочки навколо, і все думала: чому, чому я тут одна, чому він не зі мною, чому в нас з ним не може бути все по-людськи, з обіймами й поцілунками на людях, спільними концертами, сміхом і трима...

#історії_людей. Згадка

Зображення
Чому я згадала про цю історію саме зараз? То трапилося кілька років тому, у передноворічні майданні дні. Ми їхали з нею на сусідніх сидіннях в автобусі до Києва. Не знаю, чи й справді вона була такою гарною, але щось у ній мене зачепило, і я не могла не дивитися і не розглядати її. Можливо, спокій обличчя, можливо, святенницька усмішка, можливо, величезні зелені очі і щоки або погляд, який ніби говорив: я знаю, як насправді все у світі влаштовано. Вона була витонченою і мініатюрною, стриманою у своїх рухах та емоціях. Точно мала більше двадцяти, але скидалась геть на дитину. На енній годині поїздки у розмові ми таки дійшли до приватного життя. Я навіть не намагалася бути стриманою у своїй розповіді: моя історія з новим кавалером тільки починалася, я покладала на неї великі надії, тим більше, що вже встигла залюбуватися ним по самі вуха. «А мій хлопець – одногрупник, але зараз він вчиться за кордоном, – сказала вона у відповідь. – Поїхав на навчання на два роки, лиш...

#історії_людей. Жєніх

Зображення
О восьмій ранку ванна вже була готова. У передчутті обіцяного вимкнення води потрібно було встигнути помитися, напахнитися, намазатися кремами і зробити всі інші принцеські процедури. О дев’ятій я вже досушувала волосся, підводила чорнющі стрілки і не могла визначитися, яку ж помаду обрати: яскраво-червону чи яскраво-рожеву. З ліжка на мене поглядувала випрасувана сукня, достатньо скромна як на будній день, але з доволі широким декольте, щоб підкреслити непересічність події. А подія таки очікувалася вселенських масштабів: найзавидніший жєніх району десь там щось типу трохи проговорився, що сьогодні покличе мене на каву. Ну може, пожартував, ну може, я щось не так зрозуміла, ну може, забув, ну може, сказав заради гарного слівця. Різне могло бути. Але моїм стратегічним завданням лишалося одне: буть красівою і готовою до цієї доленосної події. Хвилини тягнулися зі швидкістю черепахи. Я намагалася жити своє звичне життя: поприбирала, пройшлася по магазинах, покоментувала допис...

#історії_людей. Сусідка

Зображення
Вистукуючи високими підборами по долівці, пізньої ночі я верталася з вечірки додому. Уже майже дісталася своєї квартири, коли помітила, що двері до сусідньої відчинені. «Може, щось трапилось? – думала я, заходячи до домівки, – проігнорувати чи втрутитися?» Усі 9 місяців проживання тут я намагалася бути гарною сусідкою: здавала гроші для клумби з квітами, розвішувала плакати на поверхах про енергозбереження, врятувала собачку, яку зачинили на балконі, ще й активно агітувала за сортування сміття. «Треба йти, навіть якщо там злодії або маніяки-вбивці, я ж хороша сусідка!» Вийшла і попрямувала до відчинених дверей, обережно торкнулася, постукала. Почулися кроки, і чим ближчими вони ставали, тим більше калатало моє серце. Ах! На порозі постав голий (ну як голий, у трусах) мужчина з пляшкою шампанського в руках. «У вас двері були відчинені... – несміливо почала я, – я сусідка... ваша... боялася, може, щось сталося...» З кожним наступним словом він усміхався все ширше, грайли...

#історії_людей. 45

Зображення
Мені так боляче, що я не знаю, куди втекти від цього болю. Все від твого "просто": "просто" гуляли, "просто" спілкувались, просто усе було "просто". 45 днів суцільного "просто". Хто був ти? Людина, з якою "просто" всю ніч ходили містом, поки не зійшло сонце. Людина, з якою "просто" обмінювалися відео замість того, щоб писати повідомлення в месенджері. Людина, яка "просто" приходила серед ночі, коли в мене руйнувався світ, й обнімала до самого ранку, втішаючи. Людина, яка "просто" окуповувала мою кухню й готувала мені вечерю. Людина, яка "просто" взяла з мене обіцянку не харчуватися у Маці, і я не могла порушити її. Що, що, що зачепило так мене, що я безкінечно вдивлялася в твоє обличчя і не могла насмакуватись вдосталь ним, що я десятки разів перед сном переглядала оті відео, вслухаючись у твої інтонації і із зачарованою усмішкою спостерігаючи за твоєю мімікою, щ...

#історії_людей. Ментол

Зображення
Сьогодні скінчився «твій» шампунь. «Твій», тому що точно таким завжди користувався ти. Head and Shoulders з ментолом, з таким свіжим і манливим запахом. Ти приходив до мене, обіймав, і цей ментол бив мені у ніздрі і манив-манив, руки так і тягнулися до копни твого волосся, я запускала в неї пальці і гладила твоє волосся, туди-сюди, туди-сюди. Таке жорстке й водночас свіже і приємне на дотик. Мене веселив цей процес, я сміялася тобі просто у вухо, а ти відвертався, ніби сердився, а часом і справді сердився, а інколи трохи привідпускав від себе, дивився на мене так по-доброму і питав: «Маленька, ти чого?». Коли ти зник з мого життя, мій світ осиротів, знебарвився, знеароматився, знесмислився, знеіснувався. І тоді в моїй ванні з’явився «твій» шампунь. Я мила ним волосся, вбираючи його ментольний запах, заплющувала очі й уявляла, що ти поряд, десь поряд, зовсім поряд, просто зараз, у цю мить, я не можу торкнутися тебе. З часом біль притуплювався, і той безкінечний шампунь губився ...

#історії_людей. Пташка

Зображення
За жовто-червоними будинками сходило сонце і потроху заповнювало собою кімнату. Світло впало на нього. Спав на моєму до цього давно самотньому ліжку, такий спокійний, рідний і нарешті, напевно, мій. Сім років дружби лишилося позаду – досі не могла повірити, що він таки розгледів у мені дівчину. Ми навчалися в одній групі. І, як у найтиповіших фільмах, я закохалася в нього з першого погляду і в перший же день. Високий, широкоплечий, блакитноокий, він виділявся серед інших хлопців. Чого мені вдалося досягнути за перший курс – набути статусу «найкращої подружки». Ціле літо готувалася, збиралась з силами, щоб отак просто з першого дня навчання випалити про свою любов і бажання бути більше, ніж подружкою. А першого вересня він прийшов на пари, тримаючи на руку нашу одногрупницю. Він захоплювався пейзажною фотографією, а я нібито зовсім випадково виявилася прихильницею портретної. Довелося вчитися. Я робила його чорно-білі портрети «для практики». А потім верталася додому і довго вд...

#історії_людей. Танцювати

Зображення
«Я не вмію танцювати», – сказав мій співрозмовник. Ми йшли темною вулицею і говорили про все на світі. Стільки всього було сказано, а зачепило саме це: я не вмію танцювати. Здалося, що час відмотався на роки назад, і я опинилася на кухні разом з ним – єдиним чоловіком, якого я кохала. У нас було більше сварок, ніж щасливого співіснування. Я чула замало теплих слів і зовсім дрібку щирих зізнань. Часто весь світ замикався в чотирьох стінах, і я більше плакала, ніж сміялася. І дуже часто це більше нагадувало муку, ніж любов. Але часом, коли ми сиділи на кухні й починала грати його улюблена пісня, він підхоплювався, згрібав мене в жменю, притискав до себе, і ми танцювали. Такі рідкісні і такі щасливі миті, проведені в обіймах такого гарного, такого сильного, такого впевненого в собі, такого найбажанішого у світі чоловіка. Ми продовжували йти. Говорили про все і ні про що конкретно, але в одному я вже не могла бути впевнена на 100%: коли повернуся додому, порушуючи багатомі...

#історії_людей. Гастролер

Зображення
Якби не злива, то я, напевно, ще б нескоро вибралася в книгарню «Є» за самовчителем французької мови. Але на вулиці періщило, як з відра, і я вже стояла магазині, струшуючи з себе наслідки несподіваного потопу, аж коли почула за спиною: «Ти де? Я вже тут...» Цей божественний голос я б упізнала з мільйонів, так само як і ті божественні очі, з власниками яких я нещодавно мала нагоду кілька разів пити каву, а потім довгими весняними ночами подумки обирати весільну сукню, імена трьом дітям і будиночок біля моря на пенсійний час. Коли я обернулася, то вхопила поглядом тільки синю куртку чоловіка, який поспішно вибігав за двері. Він? Аж раптом назустріч мені неслася Галя, з провиною у голосі говорячи у телефон: «Котику, зажди, я вже виходжу», привіталася зі мною і теж поспішно зникла за дверима. «Збіговисько обставин?» – закрутилося в мене в голові, й образ пенсійного будиночка помаленьку почав танути в уяві. Аж раптом прийшло сповіщення на телефон. Писала подружка з минулої роботи ...

#історії_людей. Знак

Знов і знов я оновлюю його сторінку у Фб. Якби була не віртуальна, а паперова, то я давно б стерла її в порох. Уже три місяці одне й те саме. Ті самі пости, те саме фото, тільки змінюється кількість друзів: він забрав мене з чорного списку, але запит у друзі так і не схвалив. Переходжу на свою – кілька лайків, коментарі, запити в друзі: араб, араб, йорданець, турок – девушка-красавіца, люблю-нємагу, вихаді за меня замуж – у бан, усіх у бан! О, канадієць, і тебе теж у бан. Усе марнота марнот. І знов вертаюся на його сторінку. Весна стала обтяжливою. Повсюдно майорять ці закохані щасливі парочки. Ними кишить метро, парки, концерти й кафе. А я, розбита, розтоптана, морально зґвалтована, упиваюся своїм болем і станом покинутої та забутої. Чим гірша я? Що зі мною не так? Що я не так роблю? Чим я не заслужила своєї порції взаємної любові? Ще один вечір, безмістовно проведений за оновленням його сторінки, переглядом фото, перечитуванням повідомлень, самобичуванням і самокатуван...

#історії_людей. Агнеса

В опівнічний час першого дня другої третини літа вистукувала високими підборами по платформі. Позаду залишався такий бентежний вечір, два коктейлі й наче оповита пеленою сну я. У чорній сукні з незвично великим декольте, яскравих сандалях і з не менш яскравими губами, я відчувала себе несказанно гарною, незбагненно звабливою й неймовірно особливою. Занурена у свої думки, походжала платформою туди-сюди, зовсім не зважаючи на світ навколо. – Девушка, я – фотограф. Вы очень красивая, я хочу пригласить вас на фотосессию, – не очікуване звертання змусило мене повернутися до реальності. На мене дивився худенький-маленький чоловік, аж ніяк не схожий на фотографа. – Дякую, мене таке не цікавить, – відмовилася я. Та він не здався, сів поруч зі мною у вагоні і продовжив розмову. – Ну, давайте хотя бы познакомимся, если не сейчас, то позже сделаем фотосессию. Как вас зовут? – Агнеса, – збрехала я, згадавши найдивніше ім’я з усіх, які мені колись доводилося чути. Мій сп...

#історії_людей. Повз

Як приходить та мить, коли минулася любов? Коли я була на першому курсі, закохалася в хлопця з іншого факультету, суцільно платонічно. Тривалий час його прізвище було паролем на моєму ноутбуці. Одного дня я на автоматі ввела комбінацію літер, навіть не задумавшись, що за ними стоїть реальна людина. Так я зрозуміла, що минулася любов. Коли я була на третьому курсі, мене запросив на побачення найкрасивіший хлопець нашого інституту, звичайно, на мою суб’єктивну думку. Зник з мого життя він так само несподівано, як і раптово з’явився. Через багато років у Фб я розглядала його весільні фото і все дивувалася, чому він так погано причесався, тоді як наречена виглядала просто розкішно. Так я зрозуміла, що минулася любов. Коли мені було 25, я зустріла своє перше справжнє кохання. Свої 26, 27 і навіть 28 я зустрічала з розбитим серцем. І от сьогодні. Ми сиділи в різних кутах великої зали, рідко всіяної іншим людом. Я розглядала його, зовсім не задумуючись, що то помітять інші. П...

#історії_людей. По колу

Кінець. «Думаю, нам краще залишитися друзями», – з екрану телефону дивилися на мене, ніби глипаючи очима, такі зрозумілі по одинці, але зовсім непіддатні сприйняттю разом слова. Такий високий, великий і широкоплечий, ти загалом нагадував іграшкового м’якенького ведмедика, до якого повсякчас хотілося тулитися. Видавався серйозним і діловитим, аж поки не усміхався, наче сам ніяковіючи від своїх емоцій. І в ці моменти був таким гарним. Надзвичайно любив солодке, особливо «Наполеон». Здавалося, шматочок цього тістечка міг розпалити сильніший вогонь у твоїх очах, ніж моє декольте. Але це було дуже мило J І з часом у мене з’явилася звичка носити з собою в сумці шоколадні цукерки. То стало своєрідним ритуалом перед сном списуватися у Фейсбуці і бажати на добраніч. Я завжди слала тобі смайлики зайців, а ти у відповідь ведмедів. А здавалося б, дорослі люди… Часом я думала, що юридичний фах тобі мов тягар. Натомість з тебе б вийшов добрий кінокритик. Ти любив говорити п...

БКУМ #18. 5 квітня 2017 року

Заняття 1 8 5 квітня 2017 року План заняття Розмовна тема Професійний обмін - Будь ласка, розкажіть, яка професія вам дісталася на малюнку. - Як може виглядати робочий день представника цієї професії? - Що для вас було найскладнішим у цьому перевтіленні? - Які переваги або недоліки цієї професії, на вашу думку? Минулі і майбутні професії : - Що вразило вас у прочитаних текстах? - Чи погоджуєтеся ви з переліком професій, які названі такими, що зникають? - Які професії, на вашу думку, будуть затребувані в майбутньому? Розмовна тема Відпочинок Будь ласка, об’єднайтеся у пари. Кожна пара отримує пазл (порізана на квадратики картинка, що ілюстраціє відпочинок). Ваше завдання скласти пазл та підготувати розповідь на основі отриманого зображення. Т естове завдання Будь ласка, напишіть завдання, яке потрібно виконати іншому слухачу на фінальному занятті. Укиньте завдання у коробку. Кожен слухач обирає одне завдання та має підготувати його ...

БКУМ #17. 29 березня 2017 року

Заняття 17 29 березня 2017 року План заняття Домашнє читання: Уривок з роману Андрія Любки «Карбід»: - Які загальні враження від прочитаного роману? - Який настрій твору? Серйозний, гумористичний, сатиричний? - Наскільки реалістичною є описана в уривку ситуація? - Що найбільше вас вразило? - Чи виникло у вас бажання прочитати твір повністю? Розмовна тема Професійний обмін - Будь ласка, розкажіть, яка професія вам дісталася на малюнку. - Як може виглядати робочий день представника цієї професії? - Що для вас було найскладнішим у цьому перевтіленні? - Які переваги або недоліки цієї професії, на вашу думку? Домашнє завдання: 1. Намагайтеся якомога частіше в різних життєвих обставинах використовувати українську мову. 2. Підготуйте розповідь про робочий день представника професії, яка вам трапилася на картці. Спробуйте скласти його професійний словник. Попрацюйте над власним професійним словником. 3. Прочитайте два тексти. Будь готов...